Спостерігаючи за англійцями

Оскільки етнографічні студії — царина брутальна, а моє небажання розлучатися з комфортом та ірраціональне тяжіння до культур, що можуть похвалитися домашнім водогоном, сприймають як абсолютно неприпустиму хибу, мені доводилося хоч якось реабілітовуватись в очах колег, і донедавна я вивчала найменш благодатні аспекти життя англійців: проводила дослідження у несамовитих пабах, занюханих нічних клубах, обшарпаних букмекерських конторах та інших закладах такого типу. Виглядає на те, що багаторічне вивчення агресії, розладів, насильства, злочинів та інших форм девіантної та дисфункційної поведінки, що до того ж обов’язково проявляються не в той час і не в тому місці, не додали мені балів в очах етнографів, дослідників хат-мазанок, які звикли до набагато жорсткіших умов.

Відтак, проваливши випробування польовими дослідженнями, я зрозуміла, що врешті-решт можу взятися за предмет мого істинного зацікавлення, а саме — природу доброго тону. Це захопливе поле дослідження залишається майже повністю поза увагою соціологів. За винятком декількох значущих винятків[2], соціологи одержимі вивченням розладів, а не нормативних станів, чомусь усі свої сили вони покладають на дослідження причин тих поведінкових станів, які б наше суспільство воліло звести до мінімуму, а не тих, які б варто заохочувати.

Пітер Марш, з яким ми разом очолюємо Дослідницький центр соціологічних проблем (ДЦСП)[3], теж неабияк розчарувався та сполошився через цей проблемно-орієнтований настрій соціологічних студій, тож ми постановили зосередитись, наскільки це можливо, на вивченні позитивних аспектів людських взаємин. Змістивши фокус дослідження, ми нарешті змогли дати спокій тим брутальним пабам та податися до пабу з приємнішою атмосферою (знайти такі виявилося набагато легше, адже переважна більшість пабів — цілком привітні та безпечні місцини). Замість того, щоб розпитувати охоронців та службу безпеки магазину про діяльність злодюжок та вандалів, ми нарешті могли спостерігати за пересічними законослухняними покупцями. Коли я зауважила на диво приязну та солодкаву поведінку публіки на кінних перегонах, я одразу ж взялася за дослідження, яке переросло у трирічну працю з вивчення факторів, що спонукають любителів перегонів до такої ґречності. Ми провели дослідження святкувань, побачень в мережі, літніх вакацій, ніяковості, доброзичливості на робочому місці, водіїв вантажівок, ризиків, лондонського марафону, сексу, пліткарства по телефону, а також взаємовпливів чаювання та руху «ЗС»[4] (останнє дослідження стосується таких життєво важливих питань, як «скільки чашок чаю потрібно пересічному англійцеві, щоб прибити до стіни поличку?»).