Вирій загублених душ
- Автор: Ковтун Тетяна
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вирій загублених душ». Краткое содержание книги:
На початку двотисячних років випускниця університету Аня намагається самоствердитися як педагог, а згодом — як підприємець, але зазнає фіаско. Точкою неповернення для неї стає нелегальна робота в одному з італійських готелів. З часом вона долає нелегкі сходинки на шляху до свого нового статусу — громадянки Франції, працівниці поважної дипломатичної установи. Обдарованість, гострий розум і особливий душевний склад допомагають молодій жінці пристосуватися до життя в інших країнах і з гідністю реалізувати себе як особистість.
Аня, не в останню чергу, завдяки своєму походженню (мати в неї циганка), часом вдається до нетрадиційних методів впливу на ситуацію, коли та видається нерозв'язною будь-якій іншій людині. Героїня нагадує міфічну рослину омелу («Квітка омели» — перша назва роману). Рослина має подвійну природу, що дозволяє їй вистояти за будь-яких важких умов. З одного боку, це отруйний паразит, з іншого — джерело для ліків від божевілля і навіть, більше того, різдвяний букет на щастя. Такі фатальні і суперечливі сторони Аниної натури повною мірою відчули на собі ті чоловіки, які добивалися її прихильності.
Отож бо.
У жилах родини Морарів тече гаряча кров. Роми, ці довічні мандрівники і авантюристи, вміють і приваблювати, і відштовхувати. Це вже як їм заманеться. Їхня релігія — свобода. Вони обожнюють небо та незгасну ватру. Підстаркувата Європа довго мудрувала, звідки ж упав на її голову цей неприкаяний дикий народ. Так і Сильвіо Конті зі своїм тугим гаманцем довго мандруватиме поруч — допоки Аня того хотітиме. Навіть розумні чоловіки стають дурнішими, коли спілкуються з красивою жінкою, а цей — тим більше. Схоже, що на порозі старості мирські пристрасті Сильвіо не вляглися.
Дісталися Риму швидко. В готелі взяли окремі номери. Збираючись до ресторану на вечерю, Аня скористалася французькими парфумами, які їй подарував підстаркуватий шанувальник, і з насолодою поринула в розваги.
Усе було так, як задумали: і знайомство з вічним містом, яке розпочали з Колізею, і огляд пам’яток епохи бароко з відвідуванням фонтану Треві й Іспанських сходів, і прогулянка нічним містом. Сильвіо успішно впорався з роллю чичероне. Але спершу поснідали. Поласувати різноманітними солодощами досхочу було заповітною дитячою мрією Ані. Уже біля французького кафе запах ванілі і шоколаду забив їй памороки.
— Скільки років твоїм дітям? — запитав Сильвіо, коли офіціант прийняв замовлення.
– Їм по десять. Це близнючки, — відповіла жінка.
— А чоловік?..
— Ми розлучилися.
— Мені теж не вдалося зберегти свою сім’ю, — мовив чоловік і навіщось пересунув вазочку на інший край стола. — Посилатимеш додому якісь речі?
— Та хотілося б, але поки що з грошима негусто.
Вона замислилась.
Анин покровитель не намагався перервати її думки. Він, вочевидь, не збирався ні диктувати свою волю, ні влаштовувати допит своїй супутниці. Просто вона його зацікавила, і він радів нагоді побути поруч із цією гарненькою синьйорою, яка, до того ж, сильно залежала від нього. Єдине, чого він не міг стримати, — це свого захвату її вродою, молодістю і чарівністю. «Белла донна», — з обожнюванням повторював Сильвіо. Здається, їй це подобалось — але не більше того. Утім Аня з цікавістю вислухала розповідь старого.
Він розумів, що відчуває Аня — сам свого часу побував у шкурі іммігранта. Італійці були звичною робочою силою для Америки. Проти цього вживалися запобіжні заходи — як з боку Сполучених Штатів, так і за наказами диктатора Франко. Але підсумки Другої світової війни перекреслили багато які заборони в різних країнах. В Італії виникла друга хвиля еміграції, насамперед до американського континенту. Аж до середини п’ятдесятих жителі Апеннін сотнями тисяч залишали свій квітучий півострів, і це відбувалось настільки стрімко, що позначилося на чисельності нації. Серед відчайдухів, які вирушили до Америки, був і сімнадцятирічний Сильвіо, якому кортіло швидше позбутися опіки батьків. У Венесуелі він освоїв будівельну професію, набув статків і через двадцять років повернувся в рідний Неаполь, де відразу ж одружився.
Час для цього був більш ніж сприятливий: відплив робочої сили з країни припинився, її економіка почала швидко нарощувати м’язи. Тим, хто повернувся з еміграції, маючи будівельний фах, пощастило з бізнесом, тим паче що туристи з Німеччини, Іспанії, Франції, Австрії і Швейцарії полюбляли Італію і не завжди шукали дорогі готелі. Завдяки підприємницькій діяльності таких, як Сильвіо Конті, у прибережних районах центральної частини півострова почали з’являтися табірні містечка, а на півдні — приміщення, що здавалися в оренду. За кількістю місць у готелях Італія вирвалась уперед з-поміж сусідів по Європейському Союзу. До того часу вже і в ній з’явилися заробітчани. Остання хвиля найманих працівників накотилася з республік колишнього Радянського Союзу. До них належала й Аня.