Вирій загублених душ
- Автор: Ковтун Тетяна
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вирій загублених душ». Краткое содержание книги:
На початку двотисячних років випускниця університету Аня намагається самоствердитися як педагог, а згодом — як підприємець, але зазнає фіаско. Точкою неповернення для неї стає нелегальна робота в одному з італійських готелів. З часом вона долає нелегкі сходинки на шляху до свого нового статусу — громадянки Франції, працівниці поважної дипломатичної установи. Обдарованість, гострий розум і особливий душевний склад допомагають молодій жінці пристосуватися до життя в інших країнах і з гідністю реалізувати себе як особистість.
Аня, не в останню чергу, завдяки своєму походженню (мати в неї циганка), часом вдається до нетрадиційних методів впливу на ситуацію, коли та видається нерозв'язною будь-якій іншій людині. Героїня нагадує міфічну рослину омелу («Квітка омели» — перша назва роману). Рослина має подвійну природу, що дозволяє їй вистояти за будь-яких важких умов. З одного боку, це отруйний паразит, з іншого — джерело для ліків від божевілля і навіть, більше того, різдвяний букет на щастя. Такі фатальні і суперечливі сторони Аниної натури повною мірою відчули на собі ті чоловіки, які добивалися її прихильності.
— Так, я лечу до Парижа. Рейс о десятій ранку. А твій літак увечері.
Аня присіла біля нього на диван і розстібнула халатик.
ЧАСТИНА ДРУГА
Мадам Фужерон
I
На початку осені в Арденнах ніколи не вгадаєш, який буде вітер — пронизливий віщун зими з півночі чи грайливий зефір із Середземномор’я. Є, щоправда, безпомилкова ознака: якщо над гірським пасмом з’являються важкі грозові хмари, то східний вітер із набридливою впертістю пожене їх у бік Атлантичного океану. Того дня вересень подарував мешканцям Шампані тихий сонячний день, яким гріх було не скористатися. Поль і Даніель втекли з останнього уроку і дременули на велосипедах у сусіднє село. Там на околиці, поблизу Марни височів старовинний замок часів Столітньої війни. Незважаючи на небезпечний спуск, хлопці продерлися до напівзруйнованої вежі, що зависла над урвищем.
— Допоможи мені! — раптом заволав Поль.
Однією рукою він ледь тримався за якийсь прив’ялий кущ, а іншою притискав до себе велосипед.
— А хіба в мене є третя рука, бовдуре?! — огризнувся Даніель.
Під ногами підлітків загрозливо зашурхотіли залишки древнього піщаника. Було ні за що вхопитися.
Поль, а за ним і його брат скотилися вниз, боляче подряпавши коліна та лікті.
— Ти що, не бачив, куди сунеш? — сварився Даніель, потираючи забиті місця.
— Та годі вже, розкричався, — пробуркотів Поль.
Вони відбулися легким переляком.
Удома на них чекала святкова вечеря — батько з мачухою нарешті взяли шлюб у мерії. Але вигляд хлопчаків зовсім не відповідав моменту. Поль і Даніель наввипередки поспішили до ванної кімнати і заходилися чепуритися.
Рудоволосі близнюки відрізнялись один від одного зростом і характерами. Поль був трохи нижчий, мав мамину вдачу і часто піддавався впливу більш рішучого, задерикуватого Даніеля. Новоспеченій мадам Фужерон — шатенці з проникливим поглядом і м’яким голосом — довелося чимало перетерпіти, аби увійти в чужу сім’ю без видимих конфліктів. Насправді ж протиріччя приховано жевріли, у чому переконалися на власному досвіді молодші члени родини. Поль і Даніель ледве навчилися вимовляти назву східноєвропейської держави, з якої прибула їхня мачуха: Ук-ра-ї-на. А називали мадам по-своєму — «Раша».
Спочатку ніхто не заважав їй заводити нові порядки в домі. А втім після Женев’єви, — так хлопці називали свою матір, — тут ніхто по-справжньому не порався. Анна зайнялася прибиранням з якимось хворобливим натхненням, ніби з’їхала з рейок. З цієї нагоди хлопці придумали кілька забавок з побутовою технікою — жінка не схибила. Потім вона захопилася кухнею, але не французькою, а своєю, національною. Їсти її червоний борщ з крупно нарізаними овочами всі відмовилися. «Ми цим не харчуємося. Якщо хочеш приготувати першу страву, то затям, що це має бути суп-пюре з цибулі-порею чи з картоплею, або цибульний суп, заправлений сиром. Обов’язково! Ще можеш запропонувати провансальський густий рибний суп-буябез», — терпляче пояснив тато, звертаючись до нової господині. Цієї хвилини в Аннети були такі очі! Як у кицьки, що випала з ринви, до якої її вкинули з прив’язаною до хвоста консервною бляшанкою. Підлітки були задоволені цією поразкою мадам Раша.
Утім вона була сильною в іншому. Поль і Даніель чудово усвідомлювали, що означав той погляд, яким їхній батько дивився на мачуху. Едмон завжди поспішав завершити вечерю, аби швидше опинитися в ліжку з Анною. Вплинути на такий стан речей підлітки ніяк не могли. Залишалося лише спостерігати, як щоранку на туалетному столику мадам з’являлися щойно зрізані квіти з їхнього саду. Така сама звичка була в тата, коли з ними мешкала Женев’єва, поки вона не спізналась із зеленим змієм і не пішла від них, жодного разу не поцікавившись їхнім життям-буттям. Добре, що бабуся ходить до них.
Анна закомандувала виносити меблі на двір, під крислату яблуню, певно, уявляючи, що вона в себе вдома. Місце для вечері дещо незвичне для французів, але тато сприйняв цю ініціативу із захватом: він полюбляв експерименти. Поки бабуся з мачухою брязкали посудом, хлопці обережно всілися на старомодні плетені стільці, які могли будь-якої хвилини розвалитися. З-під скатертини — білої, аж ріже очі, — виглядали чудернацькі ніжки плетеного стола. Його разом із допотопними стільцями витягла з комірчини на світ Божий мадам Раша. Вона все ще тішила себе надією вразити уяву Фужеронів. А втім Поль і Даніель схвально оглянули наїдки. Стіл прикрашали нарешті нормальна шарлотка і шампанське «Вдова Кліко». Нічого собі, татко не пошкодував трьохсот євро! У нього справді дах поїхав.