Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

— Ти коритимешся мені, діво?

— Так.

— І твої охоронниці коритимуться мені?

— Так.

— Присягни, діво, за себе й за них ім’ям вашого роду.

— Присягаю Старим Туром Обойрогом, батьком нашим, — вона ледь витримала пронизливий погляд темних очей і продовжила крізь твердий згустень у горлі. — Присягаю за себе, за Спірославу і за Рискату.

— Ти щойно присягнула відкритим іменем свого предка, — зауважив візантієць. — Таку легку й облудну присягу, за вашими віруваннями, не гріх й зламати. Я не дурний і знаю, що бога вашого роду насправді зовуть не Туром і не Обойрогом. Присягни його істинним ім’ям.

Доброслава подивилась на відуна так, що здавалось: її погляд спалить йому обличчя. Відтак дівчина тяжко зітхнула, відкинула з лоба мокре волосся, зволожила язиком пересохлі губи, обома руками вчинила священну мудру й ледь чутно прошепотіла:

— Індрою-богом присягаю.

«Отакої, — подумав Макарій, — знов і знов випадає мені переконуватись, що застрашення у розмові з варварами вирішує більше, аніж дюжина розумних аргументів. Таке саме і з оною амазонкою. Ледь почула про Шикорича, як одразу посмирнішала, вже не меле дурниць і ваговиті присяги творить».

— Йди і скажи своїм охоронницям, що відтепер вони мої наложниці, — розпорядився візантієць. — Про тебе, патриціанко, я ще подумаю.

Він простягнув до неї руку. Спочатку Доброслава не зрозуміла, чого хоче цей чорнобородий відун, від якого линув нестерпно чужий дратуючий запах. Але швидко здогадалась. Вона відчепила від череса меч і ніж, віддала їх візантійцеві. Той кивнув, мовляв, правильно. Потім сказав: