Надруковано в Бейруті

Ця довга історія почалася далеко за морем у той день, коли двоє агентів під прикриттям з бразильського загону боротьби з заколотами та розповсюдженням наркотиків схопили уродженця Монтевідео Жезуса Жильберто на прізвисько «Маленька анаконда» в нетрях району Сідаде-де-Деус в Ріо-де-Жанейро. Вони довго били його у відділку, як це зазвичай бувало, особливо коли дізналися про видані на його арешт численні ордери. Окрім торгівлі кокаїном, чималу кількість якого вони знайшли в пакеті під кріслом його мотоцикла і конфіскували, він зізнався також у контрабанді грошей до Бразилії через сухопутний кордон з Уругваєм. Служба карного розшуку провела розслідування щодо тих його більш впливових «колег», на кого він доніс, і справа закінчилася угодою з генеральним прокурором: затримані зізналися, що «товар» прибув з Ґамбії через Атлантику, захований у дверях та двигунах старих німецьких «мерседесів», що доставлялися по одному історичними морськими шляхами работоргівлі в напрямку Латинської Америки. Поліція Монтевідео знала, що вони, отримавши гроші, можуть класти їх у банки, змовившись із підкупленими працівниками або ж через дрібних міняйл, які вкладали їх у пачки банкнот і відправляли до Європи чи різних куточків світу. У спокійному, богом забутому Банжулі на протилежному березі Атлантичного океану, як виявилося, товар доправляли в аеропорт звичним чином, у валізах, які реєстрували легальні подорожні, і ніхто їх не турбував: валізи складали в багажний відсік літака, а пасажири отримували їх назад по прибуттю. Розслідування тривало кілька місяців, і врешті офіцери регіонального відділу Інтерполу в Аргентині склали рельєфну повну карту чотирьох материків з іменами затриманих та втікачів і прикололи до неї кольорові прапорці, що позначали міста, в яких промишляла ця глобальна мережа, а також зробили на основі мапи 3D-модель, аж доки слід не вивів їх до зачарованої назви місця, з якого все починалося, — Бейрут.

Тим часом у будинку № 20 на вулиці Зоннеманштрассе у Франкфурті фахівці із друку з головою поринули у своє улюблене заняття: обмацувати купюри, відчувати їхню рельєфну поверхню, чути шурхотіння, коли перебираєш їх рукою. Магнітна стрічка працювала справно, що дозволило банкнотам легко пройти через лічильники. Коли купюри потрапили під світло, вони побачили зображення Європи, героїні міфу про те, як Зевс обернувся на прекрасного білого бика, на якого дівчина сіла верхи на березі Тіра, і викрав її. Вони виявили на них захисну стрічку і повний збіг суміщеного малюнка на лицьовому та зворотному боках. На дотик і вигляд ці купюри були бездоганні, але мали одну хибу: колір не змінювався від зміни кута нахилу чи кута зору, а також не було дрібних друкованих літер, які можна розгледіти лише під мікроскопом. Ці «фінські» зразки вразили експертів, адже вони відповідали більшості з п’ятнадцяти основних критеріїв безпеки, й експерти висловили переконання (вказавши це у звіті), що той, хто виготовляв ці банкноти, неодмінно використовував цифрову друкарську машину нового покоління, німецьку чи швейцарську.