Надруковано в Бейруті

Брати Фаріда пішли після обіду, а він ліг на канапі у вітальні перед телевізором, притискаючи зошит до грудей. З цієї миті він вирішив більше ніколи не губити його. Перед його очима знову з’явився образ Персефони в темряві друкарні і язики вогню: розповідали, що полум’я підземного царства поглинуло друкарню, а потім з’явився володар на колісниці, запряженій кіньми, — він був з прекрасною дівчиною… Тоді Фарід провалився в глибокий сон, якого в нього не було вже дуже давно.

Під вечір він пішов у «Лос Латинос», і коли його хазяїн Айюб за звичаєм спустився туди зі своєї кімнати готелю близько одинадцятої, зала була напівпорожня і лунав тільки високий голос Умм Кульсум, що співала пісню «Таке кохання». На екрані телевізора з вимкненим звуком показували кадри, на яких в’язні, чию національність неможливо було вгадати, в жовтогарячій уніформі, стояли на колінах перед бойовиками, кожен з яких тримав у руці пістолет, приставлений до голови бранця перед ним. Глядач легко міг побачити, наскільки схожі обличчя полонених і їхніх катів. Айюб відвів погляд від телевізора і побачив свого друга, Фаріда Абу Шаара, що сидів у барі. Він то підіймав, то опускав руку, відхиляючись усім тілом назад і показуючи в нікуди. Це була мить його абсолютного екстазу: він повністю поринув у те, що читав Луні зі свого червоного зошита. Він торкався пальцями й долонею її оголеного плеча та шиї. Він переходив від однієї фрази до іншої, і кожну завершував ковтком віскі «Джек Деніелз», після чого знову починав читати. Це видовище було дивним для Айюба, який ще ніколи не бачив свого земляка в такому екзальтованому стані. Але ще більше його вразила Луна, якій не можна було пити алкоголь з клієнтами і яка мала б обережно виливати вміст келиха, щоб їй запропонували наступний. Вона пила американське віскі і щасливо дивилася в очі Фаріда Абу Шаара, наче розуміла, ба навіть випивала своїм келихом усе, що він цитував їй чистою, літературною арабською мовою.