Пожежник

— Бери свій келих, — промовив він, — майже все.

Вона взяла келих і, коли нахилилася вперед, їхні коліна стукнулися. Час почав рухатися повільними, розміреними відрізками. Корок посунувся ще на сантиметр. Ще на один. А тоді вийшов, видавши досконалий тихий хлопок. Він видихнув і відклав штопор собі на коліно, де їй було його не дістати.

— Скуштуй, — промовив він, плеснувши цівку вина в її простягнутий келих.

Джейкоб навчив її пити вино, коли вони були у Франції, і робив це з неабияким ентузіазмом. Гарпер піднесла ніс до порожнини келиха і вдихнула — ніздрі їй заповнили їдкі випари, настільки сильні, що вона ледь не сп’яніла від них. Пахло приємно, але вона здригнулася й насупилася.

— Ох, прокляття, усе має бути чортзна-як? — вона закотила очі. — Воно зіпсувалося. Тхне, як оцет. У нас є ще? Була пляшка з Напи. Та, про яку ти казав, що всі колекціонери собі жадають.

— Що? Йому ще й десяти років немає. Бути такого не може. Дай-но погляну. — Він нахилився до неї, наполовину висунувшись із Яйця.

Його очі розширилися тієї ж миті, коли вона кинулася. Він рухався швидко; Джейкоб майже встиг ухилитися, але їй цього вистачило.

Гарпер розбила келих йому об обличчя. Скло розбилося з приємним, мелодійним звуком. Гострі шпичаки роздерли шкіру яскраво-червоними лініями, врізаючись у вилицю, перенісся, брови. Виглядало так, наче його спіткала зустріч з тигреням.

Він закричав, підняв револьвер, і той вистрелив. Оглушливий звук пострілу гримнув у неї над головою.

Полиця з книжками позаду неї вибухнула, наповнюючи повітря хуртовиною літаючих сторінок. Гарпер підірвалася на ноги, спрямовуючи себе ліворуч, до дверей спальні. Вона вдарилася коліном об краєчок журнального столика й обігнула його, не відчуваючи жодного болю від удару.

Її огорнула дзвінка тиша, вчувався лише пронизливий писк, наче хтось дзенькнув по камертону. Розірваний аркуш паперу, сторінка якоїсь книги, ширяючи, зачепилася їй за груди, та там і залишилася.

Віддача перекинула Велике яйце разом з Джейкобом назад. Пляшка пролетіла кімнатою, поки він падав, і поцілила їй у плече. Вона продовжувала йти, трьома кроками перетнувши вітальню й діставшись дверей спальні. Зліва від її вуха вибухнув одвірок, порснувши у волосся й обличчя білим шматтям деревини. Звук пострілу був настілки приглушеним, як наче десь надворі грюкнули двері авто. Перетнувши поріг, вона потрапила до спальні.