Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Ситуація в Каракорумі склалася не зовсім сприятливо для хана Бату — на престол сів не бажаний йому хан Гуюк. Тоді Бату прийняв князя Данила. Цікаві подробиці цього візиту описав придворний літописець. Виявляється, що Данило хоч і прийняв усі вимоги язичників–монголів, але поводився з гідністю. Золотоординський правитель зрозумів, що йому вигідно мати союзником князя Данила. Адже князь зумів захистити свої землі від посягань західних держав, зумів підперти Карпати своїми залізними полками. Тому Данило Романович повернувся до своєї країни “мирником” хана Бату, тобто його союзником. Це була велика дипломатична перемога Данила Галицького.
Коли ж про це дізнались західні володарі, то спочатку насторожились, а далі Європа, пам’ятаючи походи ординців у свої глибинні регіони, особливо ж Ватикан, що намагався підпорядкувати своєму впливові не лише західні країни, але й східноєвропейські держави, почала дивитися з жахом на цей союз і розмірковували, як нейтралізувати монгольську агресію або як прибрати під свою руку русів з тим, щоб у разі нової ординської навали убезпечити себе від розорення. Адже Європа знала, що монголи збираються все–таки здійснити заповіт великого Чингісхана. Ясно було, що монгольська орда не вичерпала себе. Європа шукала способів поставити заслон проти можливого нового походу орди. Руси–українці були для цього вкрай необхідні!..
Восени 1245 року папа Інокентій IV відправив до Каракорума своє посольство, щоб розвідати наміри ординців. Посольство очолив учений чернець францисканського ордену Плано Карпіні. Дорогою це посольство мало заїхати у столицю Галицько–Волинської держави Холм і зустрітися з князем Данилом та його братом. Певно, метою цієї зустрічі було привернути володарів цієї держави на свій бік і, в разі потреби, використати їхню військову силу проти можливої ординської навали.
Місія папського посланця Плано Карпіні, з іншого боку, полягала ще й в тому, щоб перетягти в лоно християнської латинської церкви язичників–монголів. Це дало б Ватикану величезну збройну силу в прагненні до світового духовного панування, що було небезпечним для багатьох держав і народів. Але такі наміри здійснити було нелегко: монголи–язичники не піддавалися християнізації. Важкою мала бути розмова з руськими князями — і галицько–волинськими, і володимиро–суздальським князем Ярославом Всеволодовичем та іншими. Адже вони визнали Золоту Орду та встановили з нею мирні стосунки.
У 1246 р. ідучи до Бату в Золоту Орду, Карпіні зустрів у донських степах Данила Романовича, який повертався до своєї столиці вже мирником — союзником хана. Відбулася довга розмова. Літописець нічого не повідомляє про її суть. Але наступні дії князя Данила допомагають нам розшифрувати її смисл.
Логічно стверджувати, що одним із наслідків цієї розмови було посольство Данила Романовича до Ватикану, які розпочало там тривалі переговори. Ясно було, що Данило хоч і дістав високе звання мирника хана, проте не погодився з ординською зверхністю над його державою. Цей союз із Золотою Ордою князь розглядав лише як тактичний хід.
У 1248 р. у місто Холм до Данила Романовича прибуває із Риги єпископ Альберт, щоб коронувати галицького князя. Певно, була попередня домовленість через Плано Карпіні про таке коронування, але — взамін за військову допомогу русинам європейських державців у боротьбі з ордою. Мабуть, була також певна церковна угода з Ватиканом, який прагнув розширити свої сфери впливу в Східній Європі.
Це була б справді історична міжнародна акція: з’єднання військових сил європейських держав і русів–українців у боротьбі з поганами–агресорами — і прилучення Данила Романовича, який брав корону від Ватикану, до європейських королів. Якби це сталося, то вже тоді народи Східної Європи позбулися б тривалого й руїнницького панування ординців на своїх землях.
Але цього не трапилося. Ватикан більше дбав про власні інтереси — розширення сфери впливу й підпорядкування собі такої величезної території, якою була Галицько–Волинська держава. Європейські держави зовсім не воліли хрестового походу супроти ординців. Одна справа — ходити в хрестові походи на Єрусалим через цивілізовані, багаті землі культурних країн, де дорогою можна пограбувати, часом відшматувати якусь територію. Інша справа — іти в глибину монгольських степів, де спалені українсько–руські міста й села, де лише отруєна монгольська стріла могла бути винагородою хрестоносцям за похід проти невірних.