Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Проте, коли прибув сюди збіглий із Києва чернігівський князь Михайло зі своїм боярином, трапилася несподіванка. Князь Михайло Всеволодович виконав майже весь язичницький ритуал ординців, який вимагав у такому випадку: перестрибнути через вогнище, яке ніби очищало людину від злих замислів; випити кумис — кобиляче молоко. За віруванням монголо–татар, хто п’є кумис, стає ніби їхнім молочним братом. Але Михайло Всеволодович чомусь відмовився поклонитися кущу на південь, “тіні Чингісхана”. Літописець повідомляє, що тут же князь Михайло і його боярин “ножем заклана биста” — були вбиті. Мабуть, за давні “гріхи”, коли цей князь відмовився добровільно віддавати ординцям Київ.
Пізніше у ставці хана Бату князі руських земель навчилися розправлятися один з одним руками ординців, нацьковували на своїх суперників орди, нашіптували ханам про своїх противників — і князівські міжусобиці продовжувались. Як і боротьба між окремими князівствами, якими володіли ті чи інші династичні лінії Рюриковичів.
Та Данило Галицький до 1245 р. так і не з’явився на поклін до хана Бату. Він відновлював розорені міста, ремесла, розправлявся зі зрадниками–боярами, водночас відбивав у цей період агресії західних сусідів.
Країни Європи, які щойно позбулися монголо–татарської навали, та сама Європа, яка нещодавно тремтіла перед цією кочовою навалою,— тепер угледіла, що руські землі були вдруге зруйновані ордою, котра відходила на схід, і вирішила поживитись за рахунок ослаблених руських земель.
Ще до навали Данило Галицький у Дорогочинській битві 1238 р. розгромив рицарів–хрестоносців і припинив їхнє просування на русько–українські землі. Після ж відходу орди Данилові Галицькому довелося витримати шалений військовий натиск з боку свого колишнього друга дитинства, угорського короля Бели IV. Після відходу ординців король повернувся у свою сплюндровану країну та згадав, що його померлий від ран брат Коломан був вінчаний у Галичі на престол. Бела IV вирішив, що тепер, коли галицька земля вдруге сплюндрована, її легко приєднати до своєї держави.
Влітку 1245 р. угорський король зібрав війська, на чолі поставив досвідченого полководця, який не раз розоряв руські землі, бана Фільнія і зятя свого Ростислава Чернігівського. До них приєднався загін польських ратників на чолі з воєводою Войцеховичем. Разом вони рушили на Галицько–Волинську державу. Невдовзі були окуповані землі західної Волині.
Данило Романович зібрав свої полки, до нього приєднався його родич хан Котян, який на цей час уже повернувся в причорноморські степи після монголо–татарського розгрому. Під стінами старовинного волинського міста Ярослава (тепер це територія Польщі) відбувалася грандіозна, одна з найбільших в історії Східної Європи Ярославська битва (15–17 липня 1245 р.): “… списи так ламалися [об броню], наче це були удари грому, із обох [сторін] многі, упавши з коней, померли, а інші поранени були сильними ударами списів…”, — говорить літописець. Руси на чолі з Данилом Галицьким здобули блискучу перемогу. Бан Фільній потрапив у полон, і Данило Романович велів його жорстоко покарати. Його відрубану голову настромили на кіл, і жадібні, тепер невидющі очі дивились на ту землю, яку він розоряв своїми військами вподовж багатьох десятиліть.
Ця битва поклала край зазіханням західних сусідів на Галицько–Волинську державу. Бела IV тепер сам уже пропонує Данилові укласти мирну угоду. Більше того, пропонує одружити своїх дітей, хоча раніше цього не хотів.
Так була упокорена королівська Угорщина. Але ця ситуація, коли Данило силою меча утвердив себе серед європейських держав, викликала тривогу в ставці хана Бату. Через те посилає до Данила, в його нову столицю Холм, свого посланця Мауци (Могутній). Він став на порозі й кинув лише два слова: “Віддай Галич”. Це означало, що Данилові потрібно було негайно їхати в Золоту Орду.
Князь Данило усвідомлював, що він може й не повернутися. Через те передав владу братові Васильку. Треба сказати, що в історії не часто зустрічалися випадки співправління двох братів, коли вони один одному підставляли плече в тяжкі часи свого володарювання.
Хан Бату не відразу прийняв Данила. Він вичікував. У Каракорумі знову точилася боротьба за імператорський престол. І він, певно ж, розмірковував, чи доведеться йому воювати за цей престол і чи потрібні будуть в цій боротьбі спільники, скажімо, Данило Галицький і його ратна сила.