Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Київ був захоплений ординцями. Знищені храми, палаци, торговища, пристані, ремісничі майстерні, оселі киян. Знищене й саме населення. Уже в пізніші часи археологи розкопали в центрі міста в районі Житомирської вулиці та інших місцях величезні братські могили, де людські кістяки лежали пластом завширшки кілька метрів. На місці багатолюдного Києва довго тліло попелище. Орда ж покотилася на захід. Під її важкою ходою гинула цивілізація східноєвропейського слов’янства. Перемоги сп’янили ординців: вони тепер жадали більшого — захопити увесь світ.
І хан Бату розділив своє воїнство на дві частини: одна з них попрямувала в країни Західної Європи через польські князівства, плюндруючи їхні землі. Інша частина — попрямувала у південноєвропейські держави, до Середземномор’я.
У 1241 р. був розгромлений польський князь Болеслав Соромливий. Зруйновані Люблін, Завихост, Сандомир, Краків, Вроцлав… 9 квітня 1241 р. біля Лігніце полягли воїни нового краківського князя Генріха Благочестивого та його союзників–хрестоносців на чолі з магістром Поппо фон Остерном, полягли раті із Сілезії і Моравії. Дев’ять мішків відрізаних від убитих воїнів правих вух надіслали до нової столиці Каракорум ординські полководці. Це мусило підтвердити їхні блискучі перемоги в Європі, які вони діставали, щоб виконати заповіт
Чингісхана: завоювати землю від краю землі, де сходить сонце, до краю землі, де воно заходить.
Інша частина орди на чолі з самим Бату пішла на болгар, сербів, дійшла до Середземного моря, оточивши могутню кам’яну фортецю — місто Траугут. Ординці нищівно пройшли й землю Угорської держави.
Бела IV та його брат Коломан не сподівалися, що хан Бату зуміє перейти через Карпатські гори. Але його воїни прорубали проходи крізь ліси в горах, дерева спалили й вирівняли дорогу. Орда скотилася з гір і зайняла долину річки Тиси. Влітку 1241 року в долині Тиси, де впадає в неї річечка Соль, угорські війська були повністю розгромлені й розсіяні. Коломан ж був смертельно поранений і невдовзі помер. Бела IV утік аж до побережжя Адріатичного моря, повелів спішно збудувати для себе галеру та перебував на ній постійно, боячись пристати до берега. Хан Бату обіцяв велику нагороду тому, хто принесе відрубану голову цього “невдатного” державця. Угорське королівство перетворилося в руїну. По спорожнілих дворах і згарищах розгулювали зграї вовків–людоїдів, які нападали на кожного, хто ще лишався живим. Лежала в руїнах столиця королівства — стотисячне місто Пешт. Над ним ще довго смерділи дими, дотлівали замкнені в церквах і монастирях людські трупи. Кілька днів хвилі блакитного Дунаю були червоними від крові — ординці кинули в ріку десятки тисяч забитих людей.
Горіли хорватські міста Рагуза, Котора, Свація, Дрівость… Германський імператор Фрідріх, який перед тим відмовився увійти в союз з Белою IV, збирався тікати світ за очі…
Так розплачувалась Європа за зраду, за відмову допомогти Данилові Галицькому в боротьбі проти монголо–татарської навали… Але найдивніше те, що цей жорстокий урок у майбутньому зневажила самовдоволена Європа…
Українсько–руські землі між двох мечів
Данилові Галицькому за цих обставин довелося боротися самому між двома ворожими мечами, націленими в серце України–Русі.
У 1242 р. орда хана Бату рушила з Європи в степи. Дізнавшись, що в столиці Монголії Каракорумі помер великий хан Угедей, Бату повертає свою орду. Він вважав себе найбільш гідним посісти імператорський трон. Проте аж біля Волги довідався, що трон у Каракорумі захопила вдова Угедея — Туракіна–ханум. Покидаючи землі, завойовані в Європі, Бату знову пройшовся мечем і вогнем по Подніпров’ю. Це було небаченим явищем — поворот орди, бо раніше, коли на захід рухалися різні кочовики — алани, угри, булгари та інші,— то, як правило, вони там уже й залишались, асимілізовувались, осідаючи на нових землях. Гадалося, що так буде і з цими ординцями. Розорені руські землі відроджувались. Але сталося по–іншому. Ординці повернулися — і знову принесли розорення землі, яка ледь піднімалася з попелу.
Хан Бату, перейшовши на лівий берег Волги, заснував свій улус — Золоту Орду, і свою ставку — Сарай–Бату. Він починає порядкувати в завойованих землях. Передусім кличе до себе руських князів, роздає дозвіл — тархан — на їхні землі в разі, якщо ці князі визнавали його своїм зверхником. Першим дістав милість хана й тархан Ярослав Всеволодович, брат загиблого на річці Сіті могутнього князя суздальського Юрія. За ним потяглися до ставки Бату й інші князі.