Вода, павутина

Точно, я в лікарні. Це треба бачити: я лежу і вдаю, що нічого не чую, а навколо мене купа смердюхів. І цей завуділенням, і той професор, і колега, і знову завуділенням, я не чув добре, здається, так він називається. Стан церегрального корита, знаю, що не корито, але якось схоже, і тільки такі дурниці, краще й не згадувати про це. Спілкування з навколишнім світом, уринальний такт і інші схожі слова. В будь-якому разі, я зрозумів, що вони поняття не мають, що я їх чую, і, звичайно, їм не спадає на думку, що я їх навіть бачу. Якось зсередини. А те, що відчуваю їхні запахи, їм навіть не снилось. Якщо вони думають в будь-який момент отак вдиратися, отак мене мордувати і так дурнувато патякати біля мене, я злиняю від них, коли тільки зможу, а це буде значно швидше, ніж вони думають. Тому мене зараз найбільше турбує те, що я не знаю, де мої кросівки і всі інші речі, щоб одягнутися. Я ж не буду ходити містом в піжамі? Якщо я її взагалі маю на собі… Ви добре почули. Насправді, не хочеться про це й казати, але думаю, що ці ідіоти тримають мене в ніч-ній со-ро-чці. Точно, ніч-ній со-ро-чці. А винна в цьому та медсестра, яка постійно лізе мені куди не слід. І мама не ліпша, про старого й говорити годі. Він їм все дозволяє, а міг би їм і заборонити дещо. Але мовчить. Зрадник. Якби мій дідо тут був, він би цього не допустив. Потім вони десь поділися, а я тільки слухав своє дихання. Через якийсь час вони вернулися, мама плакала, але тоді прийшов якийсь лікар, його називають черговий, і знов щось розповідав. Я чув, як мама повторює за тим лікарем як папуга, що, звісно, спілкування зараз найважливіше, ми все зробимо, не вгамуємося. З цього зрозуміло, що вона весь час підслуховувала за дверми, поки лікарі про мене всяке говорили. Такі слова як «вгамуватися» вона вживає тільки коли перелякана. А взагалі, вона нормальна. Знов каже «ми». Хто це «ми»? Якщо має на увазі себе і тата, всім буде дуже невдобняк, коли все мине. Коли кажу «все», маю на увазі цей кіпіш навколо мене. Потім мама знов плакала, тоді нарешті перестала і «взялася до діла», як казав мій дідо, почавши мені до безконечності розповідати, як вона мене любить і таке інше. Вимучила мене. І постійно мені розказувала, що ми поїдемо на море. Я не маю нічого проти моря, але вона його любить в п'ять разів більше від мене, хоча й плаває як сокира, і жодна жива душа не знає, чого вона те море любить. А якщо вона справді має намір вмовити мене встати, їй було би краще пообіцяти мені Гардаленд. Я там ще не був, а багато хто з класу вже був, причому два рази. Ковачич — три. А вкінці мені ще й пообіцяла, що завтра буде читати оповідання. Повний капець. Моя стара нічого не тямить. Краще я трохи посплю, треба буде витримувати ті її читання.