Іліада. Одіссея
- Автор: Гомер
- Язык: украинский
- Переводчик: Борис Тен
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Іліада. Одіссея». Краткое содержание книги:
Поема відзначається досить складною і довершеною композицією, що свідчить про високий художній рівень, якого досягла поезія Гомерівського часу. «...Окреслені ясними лініями, в прозорому і рівному освітленні стоять і рухаються люди в межах простору, що охоплюється оком; не менш ясні їхні думки й почуття, повністю виражені в слові, гармонійні навіть у стані хвилювання» (Е. Ауербах).
491] Та велеславних вождів союзників ваших просити,
492] Щоб помогли вам, і прикрий мій докір із себе цим зняти».
493] Так говорив Сарпедон, і Гектора серце вразив він.
494] Зразу ж у всій своїй зброї той з повоза скочив на землю
495] Й, списом стрясаючи гострим, пройшов перед лавами війська,
496] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.
497] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв,
498] Лави ж аргеї зімкнувши, безбоязно їх дожидали.
499] Як на священнім току одвівається вітром полова
500] В віяння пору, коли відділяє русява Деметра
501] Подувом вітру легким полову од спілого зерна,
502] Й все навкруги від полови біліє, - отак і ахеї
503] Всі побіліли від куряви, що наче хмару над ними
504] До мідно-бурого неба здіймали копитами коні,
505] В битву вступивши, куди їм узду повертали візничі.
506] Рук своїх силу несли уперед усі вої. В млу ночі
507] Буйний Арей оповив бойовище на користь троянам,
508] Скрізь поспішав їм на поміч, виконував пильно веління
509] Феба, з мечем золотим, Аполлона - будити в троянах
510] Дух бойовий, лиш уздрів, що відходить Паллада Афіна
511] Далі відціль - пішла-бо данаям вона помагати.
512] А Аполлон тоді швидко із свого багатого храму
513] Вивів Енея і в груди вклав міць вожаєві народів.
514] От серед друзів з'явився Еней, і всі дуже зраділи,
515] Бачачи, що повернувся до них він живий і здоровий,
516] Мужньої сповнений сили. Але ні про що не питали,
517] Інша турбота була, на яку закликав Срібнолукий,
518] Людовбивця Арей та Звада в жадобі несита.
519] В час той Еанти обидва та ще й Одіссей з Діомедом
520] Запал до бою в данаїв будили. Вони ж і самі вже
521] Ані троянської сили, ні нападу їх не боялись.
522] Грізно стояли, мов хмари, що в пору безвітря Кроніон,
523] Високоверхі обкутавши гори, на місці тримає
524] їх непорушно, допоки покоїться сила Борея
525] Й інших бурхливих вітрів, що тільки повіють із свистом -
526] І розбігаються враз похмурі, насуплені хмари.
527] Так непорушно, без страху троян дожидали данаї.
528] Син же Атрея обходив ряди і давав їм накази:
529] «Будьте, о друзі, мужами і серцем підносьтесь одважним!
530] Сором у битвах жорстоких один бережіть перед одним.
531] З воїв, що є у них сором, рятується більше, ніж гине.
532] Хто утікає, ні слави тому не здобуть, ні рятунку».
533] Мовив і кинув він списа й переднього воїна ранив,
534] Деїкоонта, друга великого духом Енея.
535] Сином Пергасовим був той, трояни його шанували,
536] Як і Пріама синів, бо в перших він шерегах бився.
537] Списом у щит ударив могутній його Агамемнон.
538] Вістря не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,
539] В низ живота увійшло воно глибоко, пояс пробивши.
540] Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.
541] В чергу свою, і Еней повалив найзнатніших з данаїв,
542] Двох Діоклея хоробрих синів - Орсілоха й Кретона.
543] В Фері житло мав їх батько, в прекрасно збудованім місті;
544] Жив у достатках і рід від Алфею-ріки він виводив,
545] Що свої води несе по розлогій країні Пілоській,
546] І породив Ортілоха, численного люду владику.
547] А Ортілох породив Діоклея, великого духом.
548] У Діоклея ж того синів-близнюків було двоє,
549] Добре обізнаних в справі воєнній - Іфетон з Орсілохом.
550] Ставши дорослими, на кораблях вони рушили чорних
551] До Іліона, багатого кіньми, з аргеями разом,
552] Обороняючи честь Агамемнона із Менелаєм,
553] Славних Атрідів. Та смертна година обох тут окрила.
554] Наче два леви, що виросли десь на гірських верховинах,
555] Матір'ю їх відгодовані в нетрях дрімучого лісу,
556] Крадучи тучних з кошари овець і волів круторогих,
557] Людські плюндрують подвір'я, аж поки самі не поляжуть
558] Мертві од гострої міді, убиті рукою людини.
559] Так і вони, руками Енея повергнуті долу,
560] Впали обоє, неначе повалені сосни високі.
561] Жаль Менелаєві їх, Арея улюбленцю, стало.
562] Вийшов він з лав наперед, осяйною озброєний міддю,
563] Списом стрясаючи. Сам-бо Арей розбудив в нім одвагу,
564] Мавши на думці, щоб був той руками Енея убитий.
565] Нестора, духом великого, син Антілох його вгледів.
566] Вийшов він з лав, боячися, щоб сам поводатар народів
567] Тут не загинув і труд їх увесь не пішов би намарно.
568] Напоготові обидва один проти одного руки
569] Й гострі здіймали списи, бажанням палаючи битись.
570] Став Антілох з Менелаєм уряд, поводатарем люду.
571] Хоч і швидкий був до бою Еней, а назад він подався,