Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Двозначна роля, яку Беля відограв у сїм епізодї з Романом, здаєть ся, переконала Данила, що йому нема що числити на угорського короля, і відносини між ними, видко, ослабли, але були спокійні. Лїтопись наша оповідає, що Данило під час Бурандаєвого походу (1260 р.) був утїк в Польщу, а відти на Угорщину 36); супроти звісток австрійських джерел, що він брав участь в походї Белї на Австрію сього року (лїтом), дуже правдоподібним здаєть ся здогад, що в сей похід він попав припадково, під час сеї своєї втікачки. Оден хронїст каже, що він був і на з'їздї у Віднї Белї з Отокаром 37), — сей з'їзд закінчив їх війну 38). По тому лїтопись згадує ще подорож Данила на Угорщину (десь 1262 р.), але не поясняє мотивів; можливо, що се була просто сусїдська візита 39). Не знаємо нїчого, яке становище займав Данило супроти внутрішнїх замішань Угорщини в остатнї роки Белї та його боротьби з сином Стефаном. Аж з часів Стефана 40) маємо лист, що сьвідчить про добрі відносини між Угорщиною й галицько-волинськими князями, але се хронольоґічно вже виходить по за часи Данила.
В русько-польських відносинах ми спинили ся на союзі Романовичів з Конрадом 41). Ми бачили потім, що Михайлу удало ся перетягнути Конрада до себе під час боротьби за Галич, і в війнах 1236-7 р. він виступає противником Данила. Але сей розрив Данилови не пошкодив: він скористав з нього для того, аби відібрати собі Дорогичин, а самого Конрада зашахував Литвою 42). Одначе потім між ними, видко, прийшло знову до порозуміння, і в 1240-х рр. Романовичі яко союзники Конрада увійшли навіть в конфлїкт з Болєславом Лєшковичом (т. зв. Огидливим), з котрим Конрад вів боротьбу за Краків” 43).
Ся війна, роспочавши ся пограничними спустошеннями 44), привела вкінцї до досить важного факту — окупації Русинами Люблина. Галицька лїтопись вправдї оповідає тільки, що в сю війну Данило з Васильком, обложивши Люблин, змусїли Люблинцїв до того, що вони пообіцяли на далї „не помагати князю свому”, але в польських річниках маємо виразну згадку, що Русини (чи тодї чи зараз потїм) зовсїм освоїли Люблин, для оборони його виставили тут камяну вежу, відновили замок, і володїли ним якийсь час 45). Чи відібрали його потім Поляки силоміць, чи звернув Данило його сам, не знати, але сю другу можливість уважаю супроти тодїшньої ситуації правдоподібнїйшою.
По смерти Конрада 46) бачимо Данила в згодї з обома лїнїями — краківською й мазовецькою. З мазовецькими князями Романовичі стояли в близших відносинах. Галицький лїтописець каже, що Данило мав вплив на Болєслава Конрадовича, бо він був оженений з його своячкою, донькою Олександра белзького; по його словам впливу Данила на Болєслава Конрадовича завдячав Зємовит, його брат, що дістав спадщину по братї 47) — до того мав його намовити Данило, і взагалї Данило й Василько уважають Зємовита своїм протеґованцем. Нпр. закликаючи його в похід на Ятвягів, вони в лїтописи кажуть йому: „бачив ти від нас добро, іди ж тепер з нами на Ятвягів”. Земовит теж оженив ся з якоюсь своячкою Романовичів Переяславою, котрої рід одначе близше не звісний (недавно висловлено здогад, що то була донька Данила, але се тільки здогад). Він був дїяльним помічником Данила в його заходах коло підбивання Ятвягів (при кінцї 1240-х і на початку 50-х рр.), але в сих походах помагав Данилу також і Болєслав краківський. Вимушена участь Русинів в походї Бурандая на Малопольщу (1259) не попсовала сих відносин, і перед смертию Данила вони були унормовані на з'їздї його з Болєславом у Тернаві 48).