Історія України-Руси. До року 1340

Тим часом маркґраф Герман умер 32), і барони Австрії вкінцї, знеохочені анархією, вибрали собі герцоґом чеського королевича Отокара, що без усяких перешкод опанував Австрію 33). Беля, переконавши ся, що власними силами нїчого осягнути не зможе, задумав втягнути Данила й уложити широку коалїцію проти Отокара. Він виступив з проектом оженити Ґертруду з другим Даниловим сином, Романом, з тим що Роман дістане спадщину Бабенберґів. Сей проєкт прийнято прихильно обома сторонами — і у Ґертруди і у Данила. Роман прибув в Австрію, й тут десь весною 1252 р. в замку Himberg 34) під Віднем відбув ся шлюб Романа з Ґертрудою та уложено трактат, де Беля з'обовязав ся помагати Роману здобути собі Австрію.

Втягнувши таким чином в австрійську справу Данила, Беля, в попереднїм роцї спустошивши Австрію й Моравію, на 1253 р. уложив плян великої союзної кампанії на Отокара. Сам Беля мав напасти на Моравію; Данило разом з Болєславом краківським, що за посередництвом своєї жінки Кінґи, доньки Белї, теж був втягнений до коалїції, мали йти на Шлезк; з заходу на Австрію мав напасти иньший союзник — герцоґ баварський, тим часом як зі сходу, очевидно, мали піддержати Романа Угри. Але сей широкий плян скінчив ся на спустошенню Моравії і Шлезка, де руські й польські війська взяли Опаву (Troppau). В Австрії акція союзників була зовсїм слабка: Баварцїв відбито, а в якій мірі підтримало Романа угорське військо, зістаєть ся зовсїм неясним.

Галицький лїтописець гірко нарікає на Белю, що він надавав Романови обіцянок і потім зовсїм не піддержав його. Він каже, що Роману приходило ся тим часом видержувати тяжку боротьбу з Отокаром; Отокар радив йому розірвати свій союз з Белею й подїлити з ним — Отокаром, австрійську спадщину, але Роман не хотїв зрадити Белї. Беля ж не тільки не поміг Романови, але використовуючи його прикре становище, запропонував, аби він передав йому ті замки, які тримали ся Ґертруди, а натомість обіцяв йому дати городи в Угорщинї. Ґертруда одначе на се рішучо не пристала, хоч тодї вони були в дуже труднім становищу, обложені в Гімбурґу військом Отокара: в замку настав голод, і для Ґертруди й Романа приносила якась баба потайки поживу з Відня, прокрадаючись серед війська Отокара.

Скінчило ся тим, що Роман, як каже наша лїтопись — за радою Ґертруди, викрав ся з замку й подав ся до батька (в 1253 р.). Правдоподібно, Ґертруда, коли справдї так Роману порадила, надїяла ся, що йому удасть ся подвигнути батька до більш активної участи в австрійській справі. Але Данилови, після того як показало ся, що на поміч Белї нема що числити, розумієть ся, було трудно брати на себе сю справу, й він Романови не поміг. Не знати, чи Роман потім вертав ся до Ґертруди: нема про се нїякої звістки. Для нього не було виглядів в Австрії, Ґертрудї ж, видко, не хотїло ся кидати те, що мала вона в Австрії, й їхати за чоловіком на Русь, й вони розійшли ся. Австрійські хронїки закидають Романови, що він кинув свою жінку на глум; лїтопись галицька підносить, що він виїхав з Австрії за порадою самої Ґертруди, але мовчить про їх дальші відносини. Бачимо тільки, що Романа, по поворотї, заанґажував Войшелк в литовські справи, й він оженив ся на ново з донькою одного з русько-литовських князїв — Глїба волковийського. В Австрії ж скоро по відходї Романа прийшло до порозуміння між Белею й Отокаром, і вони подїлили між собою спадщину Бабенберґів (Беля дістав більшу частину Штирії, Отокар решту). Ґертрудї полишено значні маєтности в Штирії, де вона й жила потім довший час: від Романа вона мала доньку Марію, що вийшла потім за сина загребського бана Стефана IV 35).