Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Вкінцї знаємо тільки, що Данило отягав ся з відповідею на пропозиції Белї, але з другого боку гадцї помирити ся з Угорщиною не противив ся. Лїтопись оповідає, що в сїй справі посередничив Кирило, вибраний Данилом на митрополита й висланий на посьвященнє до Царгорода через Угорщину (може бути — власне з порученнєм по дорозї навязати дальші переговори з Белею). Кирило мав переговори з Белею і довів їх до кінця: Данило після того поїхав на з'їзд з Белею й уложив з ним згоду. Льва при тім оженено з королївною Констанцією, а Данило вернув Белї угорських панів взятих в неволю під Ярославом (1247) 11).
Так здобув Данило уже одного союзника для евентуальної боротьби з Татарами. Але незмірно ширші перспективи відкривали перед ним тодїж розпочаті зносини з папою 12).
Першу гадку про них піддали Романовичам папські посли до Татар — Пляно-Карпінї з товаришами, що їдучи до Татар стріли Василька в Ленчицї у Конрада мазовецького, потім на запрошеннє Василька гостили у нього десь в перших днях 1246 р. і при тім намовляли самого Василька й руських епископів до унїї, читаючи їм якусь папську булю про злуку церков. 13) Василько відповів одначе, що без Данила не може сеї справи рішати. Тому можна з усякою правдоподібністю думати, що стрівши Данила в його поворотї з Орди в мартї місяцї, десь на Подоню 14), Карпінї й з ним мав переговори. Заінтересованнє, яке збудили в обох князях сї розмови, каже нам здогадувати ся, що мова йшла не про саму лише унїю, про котру згадує Карпінї. Ся стара історія нїякого заінтересовання не могла викликати, натомість оповідання його про те, що папа хоче орґанїзувати союз европейських народів против Татар і з тим зберав собор в Лїонї, що він наміряєть ся двигнути против них хрестоносний похід, — мусїли зробити сильне вражіннє на Романовичів, перейнятих гірким почутєм „обиди” від татарської кормиги. Прилучити ся до сього европейського союза проти Татар, дістати собі з заходу поміч за цїну унїї було дуже привабно, а признати над собою церковне старшинство римського папи не було страшно при тім близькім пожитю з католицькими народами, при тім браку всякої релїґійної виключности, який я підносив як прикмету особливо характеристичну для наших західнїх земель 15).
Коли Пляно-Карпінї, вертаючи з Орди, знову пробував у Романовичів (літом 1247 р.), він довідав ся, що вони навязали зносили з папою — вислали до нього свого посла 16). Маємо серію папських буль з 3 мая 1246 р. 17), що були мабуть результатом реляцій Пляно-Карпінї про його конференції з Васильком і руськими князями, або того посольства, коли воно встигло вже прибути 18). Папа заявляє тут „руському королеви”, що приймає його самого і його державу під протекцію св. Петра і всякому, хто б хотїв його скривдити, грозить гнївом божим і своїм, зрештою про висловлені до нього „прошення” говорить він загально, обіцюючи їх скільки зможе сповнити, а з своїм лєґатом поручає порозумівати ся в справах релїґійних і висловити йому свою гадку що до Татар 19).
Чи наслїдком отсих буль вислали Романовичі свого посла до папи, чи ще перед ними, але потім заходить малий застій в сих зносинах і тільки та друга гостина Карпінї, лїтом 1247 р., відігріла їх. Мусимо здогадувати ся, що відповіди прислані папою й ті устні пояснення, які могли дати Данилови його власні посли, розчарували Романовичів і прохолодили їх запал. Инакше воно й не могло бути: в головній справі, що займала Данила й піпхнула його до сих зносин, — про боротьбу з Татарами, вони не могли сказати йому нїчого реального, натомість папа дуже горячо заберав ся до реформовання руської церкви, до викорінювання грецьких „звичаїв і обрядів” (лист папи до лєґата), чого собі анї Романовичі анї їх епископи не бажали. Відгомін незадоволення в сїй справі знаходимо і в пізнїйших папських листах (нпр. в дозволї правити службу на просфорах) і в замітцї лїтописця, що згадуючи про коронацію Данила, підносить прихильність папи до руського обряда: „Некенти бо кленяше хулящимъ вЂру грЂцкую правовЂрную” 20); тут маємо, мабуть, відгомін пізнїйших пояснень папи, що мусїв відступити від перших, занадто великих вимагань своїх в справах обряду.