"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
Шрагін розмовляв із Штуцером по-німецькому, і весь цей час Сніжко, нічого не розуміючи, виструнчившись, стояв поряд. Коли Штуцер пішов, Шрагін сказав бригадирові:
— Інженер-капітан Штуцер схвалив вашу пропозицію щодо кінгстона, наказав діяти, а завтра вранці буде помпа.
— Може, почекати, поки одержимо помпу?
— Є наказ інженер-капітана, — сухо сказав Шрагін. — І на вашому місці я не брав би на себе відповідальності змінювати його розпорядження…
Пройшовши півдороги до заводоуправління, Шрагін оглянувся — Сніжко все ще стояв на тому ж місці, біля сходів у трюм крана.
Адмірал Бодеккер не прийняв Шрагіна, він поспішав на якусь нараду. Тільки спитав на ходу:
— Що вирішили з краном?
— Щось там вирішив інженер-капітан Штуцер, — недбало відповів Шрагін.
На мить Бодеккер уповільнив ходу, в його очах майнуло невдоволення, але, на щастя, тільки на мить.
— Я йду, — сказав він, — на моє запитання відповісте завтра вранці. До побачення.
Шрагін потинявся трохи в дирекції і теж пішов. За ворітьми заводу його ждало інше, нелегальне життя…
Хоча Харченко і Федорчук казали Шрагіну, що Сергій Димко з Зіною живуть дружно, добре, він спочатку тривожився. Він пам’ятав Димка по першій розмові, пам’ятав його невпевненість в собі, його суто юнацьку поривчастість, що так прихилила його, і думав, що Сергій легко може потрапити під вплив дружини, і тоді все залежатиме від того, яка вона людина, ця Зіна. Але тривога Шрагіна виявилася марною. Зустрівшись з Сергієм, він з подивом відзначив, як змінився хлопець: став серйозніший, весь якось підтягнувся, навіть говорити почав інакше — скупо й точними словами. Шрагін поздоровив його з одруженням і побажав йому щастя. Димко навіть не усміхнувся, сказав тихо:
— Спасибі, Все тепер стало і складніше, і радісніше.
Шрагін зрозумів, про що він думає, але вирішив викликати його на детальнішу розмову — спитав:
— А чому складніше?
— Я тепер відповідаю і за себе й за неї. І вона — теж.
— А вона розуміє це?
Димко подивився прямо в очі Шрагіну.
— Не турбуйтеся, Ігоре Миколайовичу, прошу вас. Зіна — людина надійна.
— Вона знає про вас усе?
— Так, — твердо відповів Димко і спитав: — А як же їй не знати, коли вона для всіх нас довідки на своїй біржі дістає?.. Рискуючи життям, між іншим…
Справді, Зіна якось одразу ввійшла в справи групи. Вона виявилась дійсно безжурною дівчиною. Але зовсім не легковажною. У неї з’явились сенс і мета життя, і їй не треба було пояснювати, що вона дістала неспокійне щастя. Вона сама сказала Димку: «Ти мене не оберігай, квіточки я розводитиму потім…»
Незабаром Зіна принесла з біржі паку чистих бланків для довідок, відтиск печатки і зразок підпису Лягавого й німецького директора біржі. Підпільники виготовили з куска гуми печатку і так навчилися підробляти підписи біржевого начальства, що воно й само не помітило б підробки.
Всі учасники групи одержали, нарешті, досить надійні документи. Димко і Харченко, скоряючись довідці, яку вони самі виготовили, пішли працювати на відкриту німцями макаронну фабрику, що постачала армію…
Так несподівано розв’язалось дуже важке завдання, і Шрагін з вдячністю думав про Зіну.
А от у Федорчука з його Юлею виник такий небезпечний конфлікт, що Шрагін вирішив втрутитись. Енергійна, смілива, з вольовим характером, Юля рвалася в бій з фашистами і звинувачувала Федорчука в бездіяльності й боягузтві, а той поки що не мав дозволу сказати їй, хто він. Спочатку Шрагін не надавав значення цій історії і не поспішав з дозволом Федорчуку відкритись перед Юлею. Тоді Юля стала діяти сама. Чудово розмовляючи по-німецькому, вона почала одчайдушно знайомитися з німцями, ходила з ними в кіно, на вечірки і днями сказала Федорчуку, що невдовзі за допомогою якоїсь своєї знайомої, що працювала в аптеці, дістане ціанистий калій. «Труїтиму фашистів, як пацюків», — заявила вона. А коли Федорчук назвав це безглуздою витівкою, дівчина мало не вигнала його з дому і обізвала дезертиром.
Шрагін ішов до Федорчука…
Григоренко вже стояв на умовленому місці. Шрагін повільно пройшов повз нього, та незабаром зв’язківець обігнав його і пішов кроків на п’ятдесят попереду. Він мав підвести його до хати Федорчука, а потім чергувати на вулиці.
Федорчук зустрів Шрагіна у дворі свого будинку. Вони пройшли в глибину двора й сіли на лавку.
— Дурне становище створилось, Ігоре Миколайовичу, — тихо мовив Федорчук, проорюючи п’ятірнею густий русявий чуб.