Українські народні казки
- Автор: Капущак Тарас
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Українські народні казки». Краткое содержание книги:
— Та й довго ж як я спав, — каже дурень.
— Якби не я, заснув би ти навіки, — обізвавсь вовк. — Сідай швидше та поїдемо, а то старший брат обвінчається з панною.
Сів дурень на вовка і поїхали.
Приїжджає додому, коли дивиться — стоїть перед ганком коляска, а в ній запряжений його кінь до половини золотий, до половини срібний. Як побачив його кінь, так і кинувсь до нього, поволік з собою і коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вікно — так і пурхнула до нього: розбила й вікно, вилетіла та й сіла йому на плече. Коли це виходить і панна та з його братом, така заплакана, — їхати до вінця. Як угледіла ж вона дурня — зараз до нього так і кинулась.
— Ось хто мене вкрав, — каже, — за нього й вийду!
Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться. Тут дурень і розказав йому все дочиста, як було діло. А батько йому й каже:
— Роби ж з братами що хочеш…
Тоді дурень поїхав до вінця, повінчався з панною, братів простив, а вовкові зжарив цілого барана. От вам казка, а мені бубликів в’язка.
Мудрий Іванко
Раз був, де не був, у тій землі, де уже край світу, один чоловік: бідненький, худобненький, як церковна миша. А мав трьох синів. Поставні, вродливі, міцні, як дуби, хлопці. А надто Іванко — такий красний і гречний, що з нього лиш радіти, якби був достаток. Але тут злидні, а де злидні, там і краса не тішить.
Так чоловік та його сини жили з дня на день, із року на рік і все чекали, що невдовзі обернеться світ і щастя загляне й до їхньої хижки. Айбо світ не хоче обернутися, а щастя обходить хижу бідняка.
Одного ранку повставали, і хочеться їсти. А в хаті ні крихти. Тоді чоловікові спало на думку обдурити хлопців. Каже старшому:
— А що, сину, снилося тобі?
— Ой няньку, мені снилося, що я був у самого царя на гостині. Їв там всілякі добрі страви: поливку, м’ясо, калачі,— пив добрі напої: паленку, вино, мед, — і порахувати не можна все те… Так я там погостився, що мало мені черево не трісло…
— Гаразд. Ти був на добрій гостині, тепер тобі не треба і снідати…
Хлопець тільки ковтнув собі слину.
— Но, а тобі, сину, — питав батько середущого, — що наснилося?
— Гей, няньку, мені снилося, що я був у царя, та не лише наївся й напився, а й після гостини цар ще прибрав мене у панське плаття, дав чоботи з острогами, шаблю на бік прив’язав. Шкода, що се лиш сон…
— Ні, не шкода, синку! Будь задоволений і тим, що тобі приснилося… А тобі, Іванку, чи снилося щось? — питає наймолодшого.
— І мені, няньку, наснилося добре, але я нікому не розповім, що.
— Своєму вітцеві не розповіси?
— Нікому!
— Я тебе примушу!
— Не примусите!
— Гей ти, шибенику! — скочив чоловік, як пожалений. — Я тебе навчу, як з вітцем говорити!
Вхопив ломаку і почав лупити по голові, по ногах, по хребту… Б’є і все запитує:
— Чи розповіси, що тобі приснилося?
— Не розповім!
— Ні? То на тобі! — й далі молотить палицею сина.
Іванко терпів, доки міг, а як припекло, вискочив у двері та на вулицю! Батько за ним з ломакою в руках. Так досягає сина, що аж шкіра на хлопцеві тріщить.
Коли несподівано котиться карета: парадна, сріблом-золотом блищить. Спереду запряжені аж шість пар коней. Коні як соколи летять!
— Гов, гов! — Коні стали.
Віконечко брички відчинилося, й висунулась голова у царській короні. Цар дивиться й звідує:
— Егей, чоловіче, за що лупцюєш хлопця?
— Се мій син, пресвітлий царю, і я маю право карати його. І ви свого, напевне, караєте.
— Гм… То не так, бо сина у мене не є. Маю лиш доньку. Але скажи, за яку провину так дуже б’єш хлопця?
— А отак, пресвітлий царю. Старші два хлопці розповіли, що їм снилося, а цей шибеник, Іванко, нізащо не хоче…
Подумав цар і каже:
— Знаєш що, чоловіче? Дай ти свого Іванка мені. У мене йому не буде біди. Думаю, мені він розповість свій сон.
Чоловік знизав плечима:
— Най буде по-вашому! Беріть його, доста мені і двох дармоїдників.
Зрадів старий цар:
— Но, Іванку, лізь сюди, в карету… А ти, чоловіче, зоставайся здоровий!
— і дав йому мішок срібла-золота.
Возій луснув батогом, і коні стали аж у царському дворі.
Слуги відчиняють дверцята карети, щоб зняти царя, а при цареві сидить хлопець. Не розуміють, що таке, чому поряд з царем розсівся простак.
А цар говорить:
— Хлопця поважайте, як мого сина…