Українські народні казки
- Автор: Капущак Тарас
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Українські народні казки». Краткое содержание книги:
— Як би мені украсти цю птицю?
— Іди, — каже йому вовк, — та полізь по стовпу, та не берись за вірьовочку, а прямо бери клітку.
Пішов дурень, зліз на стовп та замість клітки і зачепив рукою вірьовку — коли це дзвоник: дзень-дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птицю, та до нього:
— Чого тобі треба?
— Хотів, — каже він їм, — птицю вкрасти.
А сторожі й кажуть:
— Це не проста птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобі її дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срібного.
Пішов від них дурень, а вовк і питає його:
— Де ж птиця, що ти хотів украсти?
— Нема! — каже дурень.
Розказав йому все, як було, і що треба привести коня до половини золотого, до половини срібного.
— Сідай же, — каже вовк, — швидше та поїдемо.
Сів дурень на вовка — і поїхали. Їхали, їхали, от вовк і привіз його знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам’яні конюшні, а в конюшнях іржуть коні. Вовк і каже дурневі:
— Іди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за уздечку, а за гриву.
Пішов дурень у конюшню та й забув знову, що йому наказував вовк, бере коня за уздечку, а удила тільки брязь-брязь… Тут зараз і вискакують сторожі та до нього:
— Чого тобі треба?
— Хотів украсти коня.
— Е, привези нам панну, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді візьмеш коня.
З тим і пішов дурень від них. Прийшов до вовка, а він його і питає:
— Де ж кінь?
— Нема! — та й розказав йому, як було і чого вимагали від нього сторожі.
— Сідай же швидше та поїдемо, — каже вовк.
От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай дубовий. Коли дивляться — аж по горі ходить панна з дівчиною, своєю слугою.
— Іди ж, — каже йому вовк, — до тієї панни та скажи їй, що тобі дуже хочеться пити: нехай вона пошле ту дівчину по воду, а ти бери її скоріш на оберемок та й неси до мене.
Пішов дурень до панни та й просить її:
— Пошліть, панно, по воду: дуже пити хочеться.
Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; він відмовляється, що йому не можна зайти.
— Візьміть та пошліть дівку по воду.
Та й послала, а дурень тоді як ухопить її на оберемок та мерщій до вовка, сів на нього і полетів, як птиця. Прибігли до того місця, де він крав коня до половини золотого, до половини срібного, вовк став та й каже йому:
— Я ж перекинусь панною, а ти мене відведи і віддай сторожам, та як візьмеш у них коня наполовину золотого, наполовину срібного, то сідай на нього та й їдь швидше по цій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе.
Так і зробили. Вовк перекинувсь панною; дурень узяв його, підвів до сторожі та й проміняв на коня до половини золотого, до половини срібного.
Потім посадив на коня панну, ту, що вкрав собі, сів і сам та й поїхав тим шляхом, що йде до жар-птиці. А сторожі узяли ту панну, що він зоставив їм, принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш вовк гарно та й каже:
— Випустіть мене трохи погуляти.
Вони й випустили його, та тільки що випустили — він зараз і перекинувся вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі скільки видно, тільки курява знялась. Біг-біг він, а далі й наздоганяє дурня аж там уже, де була жар-птиця, та й знову каже йому:
— Я ж знову перекинусь конем, а ти відведи мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався з братами, там і підождеш мене. Та тільки не спи, а то брати уб’ють тебе.
Дурень так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв панну та мерщій і дременув. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну, та й сів відпочити, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а панна й просить його:
— Не засни ж, будь ласка, а то брати уб’ють тебе і мене.
Коли дивиться вона: їдуть два парубки, вона зараз до дурня — аж він уже спить. Давай вона його будити: будила-будила — ніяк не розбудить. От під’їхали туди ж і ті парубки.
— Дивись-но, — каже один, — це ж наш брат-дурень. Давай уб’ємо його, а коня, жар-птицю і красну дівицю візьмемо собі!
Так і зробили, як сказали: убили брата і покинули там, а коня, жар-птицю і красну дівицю узяли та й поїхали. Незабаром прибігає й вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадюка ссе з нього кров. От він зараз гадюку убив, а до сороки й каже:
— Як ти мені не принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб’ю.
— В чому ж я тобі принесу? — питає сорока.
Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив’язав сороці до однієї ноги, другу до другої, та й пустив її. На другий день прилітає вона до нього в полудень і приносить воду. Тоді він узяв, полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі — живущою — оживив.