Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Гендрі, — відповів він, вагаючись, наче не знав достеменно.
— Хто їх розбере, нащо їм один чи другий, — мовив Йорен, — та не матимуть жодного. Сідайте на двох румаків. Як вдалині бодай майне золота кирея — щоб мені й оком не змигнули, а вже чвалом неслися до Стіни так, наче вам під хвіст дракон дише. На решту з нас вони чхати хотіли.
— Окрім вас, — заперечила Ар’я. — Той стражник сказав, що хоче стяти вам голову.
— Щодо моєї голови, — буркнув Йорен, — то хай пробує, хоч пупа надірве.
Джон I
— Семе? — неголосно покликав Джон.
У повітрі літав дух паперу, пилюки та незчисленних років. Просто перед ним у темряву тяглися високі дерев’яні полиці, закладені переплетеними у шкіру книжками та кошиками старовинних сувоїв. Крізь ряди та стоси книжок пробивалося слабке жовте сяйво прихованої десь світильні. Джон дмухнув на свічку, яку мав із собою, аби не піддавати небезпеці відкритого полум’я стільки старого сухого паперу, і рушив до світла вузькими проходами під склепінчастою стелею. Цілком вдягнений у чорне, він здавався тінню серед тіней — темноволосий, сіроокий, з довгим похмурим обличчям. Руки вкривали чорні замшові рукавиці, бо правиця була обпечена, а ліву Джон вдягнув, щоб не почуватися дурнувато у одній.
Семвел Тарлі згорбився над столом у заглибині, зробленій у кам’яній стіні. Світло падало від ліхтаря, що висів у нього над головою. Зачувши Джонові кроки, він підняв голову.
— Ти що, тут всеньку ніч просидів?
— Хіба? — здригнувся Сем.
— З нами ти не снідав, і в своєму ліжку вночі не спав.
Раст припустив був, що Сем втік з Варти, але Джон нізащо б не повірив. Щоб втекти, треба мати крихту своєрідної хоробрості, а Сем, схоже, не мав навіть її.
— То зараз уже ранок? А звідси й не скажеш.
— Семе, дурнику мій любий, — мовив Джон, — ой як ти сумуватимеш за своїм ліжком, коли спатимеш на твердій холодній землі. Можу тобі обіцяти.
Сем позіхнув.
— Мене сюди послав маестер Аемон — по мапи для князя-воєводи. Я й не гадав… Джоне, тут такі книжки, ти колись бачив подібні? Тут їх тисячі!
Джон роззирнувся.
— В бібліотеці Зимосічі теж є кількасот. То ти знайшов мапи?
— Так-так. — Сем майнув над столом рукою з тлустими пальцями, показуючи на купу книжок та сувоїв перед собою. — З тузінь чи більше.
Він розгорнув великий квадрат пергамену.
— Фарба тут вицвіла, але ще видно, де маляр показав розташування дичацьких селищ. Є одна книжка… де ж це вона? Я її щойно читав.
Він зіпхнув убік кілька сувоїв, оголивши велику запилену книгу, переплетену в підгнилу шкіру.
— Ось це, — мовив він з пошаною в голосі, — звіт про подорож від Тіньової Вежі аж до Самітного мису на Скрижанілому Березі. Написав його розвідник на ім’я Рожвин. Числа і року немає, але згадується Дорен Старк, король на Півночі. Тобто це сталося ще до Завоювання. Вони билися з велетнями, Джоне! Рожвин навіть чинив обмін з дітьми лісу, тут усе написано.
Надзвичайно обережно Сем перегорнув сторінку пальцем.
— Ось він і мапи накреслив, дивись…
— Може й ти, Семе, напишеш звіт про нашу розвідку.
Джон хотів підбадьорити хлопця, та мабуть, обрав невдалий спосіб. Останнє, чого Сем зараз бажав — це нагадування про завтрашній початок походу. Він розпачливо посовав сувої навколо себе.
— Тут є ще мапи. Якби ж мати час на пошуки… такий безлад навколо. Але я міг би дати тут ради, напевне міг би, якби мав час… та по правді кажучи, на це пішло б кілька років.
— Мормонт хотів мапи трохи скоріше. — Джон висмикнув сувій з одного кошика, здмухнув шар пилу. Поки він розгортав сувоя, з того викришився кут.
— Диви, цей вже розсипається, — зазначив Джон, насупивши брови над вицвілим письмом.
— То поводься з ним обережніше. — Сем обійшов стола і взяв сувій з Джонових рук так ніжно, наче то була поранена тварина. — Важливі книжки зазвичай переписували наново, коли мали в них потребу. Деякі найстаріші поновлювали, мабуть, з півсотні разів.
— Ну, цю поновлювати не турбуйся. Двадцять три діжки солоної тріски, вісімнадцять глеків риб’ячого жиру, барило солі…
— То господарські списки, — зазначив Сем, — чи може, купчі папери.
— Кому яке діло, скільки солоної риби тут з’їли шість століть тому? — здивувався Джон.
— Мені є діло. — Сем обережно повернув сувій до кошика, з якого Джон його висмикнув. — З господарських записів і книг обліку можна багато дізнатися, справді-справді! Скільки братів тоді служило у Нічній Варті, що вони їли…