Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Пізніше я дізнався про жлобів із відомої пісні Висоцького («Лукоморья больше нет»), у якій він співав про здоровенних хлопців, які порубали «всє дуби на гробы». Вже у школі ми жлобство пов’язували зі скнарістю, а ще пізніше відбулася трансформація цього поняття як і в моєму уявленні, так і в суспільній свідомості.
Це радше одна з гіпотез, та нація зі східним літургійним обрядом водночас обрала не внутрішнє покращення, до якого Європа пройшла довгий шлях, а зовнішню атрибутику. Це найбільше проявилося на рівні православної Церкви, а згодом знайшло вихід на ці всі «адідаси», «бумери» і т. ін. Це та зовнішня атрибутика, а не внутрішній лад, не важливо, як людина поводиться, важливо, як вона виглядає. Це може бути спортивний костюм «адідас» у гопніка з київської Троєщини, а може бути костюм від «Бріоні» в якогось олігарха. Та і той, і інший по-хамськи чинять у ставленні до своїх знайомих, підлеглих. Причому вони не замислюються над тим, що це жлобство. Хоча рівень статків у цих людей істотно відрізняється, та й освітній, що ще дивніше.
Людина може мати вищу освіту і слухати класичну музику — та це ще не є ознакою того, що йому прищеплено любов до вищої культури, що він відмовився від жлобства. Проблема лежить глибше. Старенька бабуся в селі, яка не має вищої освіти, може бути висококультурною людиною.
Освіта ще не є запорукою культури. Проблема ж не лише в голодоморі, не лише в радянській системі, не лише в приєднанні до Російської імперії, яке сталося 300 років тому.
Етика самообмеження
Намагання покращити, підвищити рівень власної культури — це щеплення від жлобства. Це водночас шлях у безкінечність, бо ти не можеш дорівнятися до Бога, але щоденне намагання вдосконалюватися дає тобі шанси вирости над собою, своїми вадами, помилками, проблемами.
Існує таке поняття, як етика самообмеження, незнайоме багатьом українцям через історичний зріз, через те, можливо, що Україна не долучилася до протестантської Реформації. Коли Лютер розірвав папську буллу — з того моменту почалася Реформація, крім того, він ще переклав з латини німецькою мовою Біблію, тим самим зробив її ближчою для розуміння народу, здійснив крок до його національного визволення, також то була боротьба із зарозумілою елітою, яка просто зажерлася й загрузла в корупції. Через ці війни Реформації загинули сотні тисяч безневинних людей. Так хаму і жлобу в рясі й повальному католицизму дали в морду.
Через протестантство пройшли не тільки сучасні протестантські народи, але й католицькі країни. Спосіб жорсткий, але дієвий.
Східні народи не мали досвіду Реформації, в нас еліти залишилися жлобами із часів Середньовіччя.
Українські заможні люди продовжують дбати про свою кишеню, а не про націю. Церковники теж не виняток, я дуже мало в нас зустрічав справді побожних священиків. Їхня релігійність значною мірою — елемент бізнесу, незалежно від віросповідання. Є, звісно, винятки, але йдеться про правило.
У політику люди все більше і більше йдуть для того, щоб забезпечити собі матеріальні привілеї, а не для того, щоб змінити на краще життя української нації.
Люди, які мають великі статки, йдуть у політику, щоби свої статки примножити, бо вони жлоби. З дерев’яною мордою. Хтось в «адідасі», інший «в Бріоні», хтось вийшов з бандитського середовища, а ще хтось із буцімто вишуканого, та насправді просто жлоб. І населення на це дивиться відповідно, тому що розглядати будь-яку кар’єрну драбину з прагматичною метою, задля власного збагачення — це по-жлобськи — і народ переймає такі методи. Повторюю, що це гіпотеза, не аксіома, роздуми вголос, але ця проблема, як я її бачу, лежить глибше, ніж може видатися на перший погляд.
Усі ми в школі вивчали теорію Дарвіна, нам пояснювали, що природний відбір відбувається в напрямку до кращого. Тобто будь-які пташки, звірята пристосовуються до природних умов, і популяція покращується. Але ж умови такі, що виживають лише гірші, виживають лише жлоби, а людина, яка має високий рівень культури, першою помирає в часи голоду. Виживає — жлоб у чекістській тужурці, який «стучіт» на свого сусіда, забирає в нього мішок із останнім зерном і дає приклад усім іншим: жлобом бути вигідно, можна досягти великого успіху, а бути порядним й етичним — шлях до вимирання. Нація досі продовжує жити саме так, і, на жаль, кінця-краю ще не видно.
Для того, щоби зміни нарешті сталися, нація повинна осмислити те, що відбувається.
Для того, щоб вилікувати хворобу, хворий спочатку має дізнатися правильний діагноз.
Міська культура
Мої спроби в агресивний спосіб запровадити сучасну міську культуру, поширити її в цій країні я не можу назвати позитивним досвідом. Вважаю, що українська культура рівноцінна з культурами інших націй, тож мусить мати все: як сільський фольклор, так і міську складову, тобто урбаністичну, модернову, те, чого нам не вистачало впродовж тривалого історичного часу. Спроби це прищеплювати йдуть повільно, як би хто не хотів, аби цей процес відбувався швидше. Та є, як є.