Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Творець і соціум
Наше суспільство дуже войовничо ставиться до людей, які вирізняються із загалу. А пов’язане таке негативне ставлення з низьким рівнем інтелектуального й емоційного розвитку. Я цим не хочу звинувачувати простих людей, які, мов білка в колесі, крутяться в своєму колі щоденних обов’язків і проблем, у тому, що вони недопрацювали над собою, бо їм у житті не до кіно і не до мистецтва. У цих людей свої клопоти, і вони навіть голову підняти не можуть від безкінечної роботи й звернути увагу на якісь важливі, з погляду митців, речі. Проте саме несхожість когось на інших багато людей трактує агресивно. Ця агресія не тільки не дає можливості зблизитися з такого типу особистостями, прийняти їх і зрозуміти, а, на жаль, створює кислотні умови, які впродовж останніх століть витравили з України багато великих талантів. Якщо згадаємо Миколу Гоголя, Тараса Шевченка, Михайла Булгакова, Казимира Малевича, Олександра Архипенка, братів Бурлюків, Сержа Лифаря та багатьох інших, то висновок буде простий: з України талановиті люди часто-густо виїздили, там, за кордоном, розкривалися, ставали відомими, і небагато хто з них повернувся на рідну землю. Але неприйняття суспільством таких особистостей позбавило нашу країну належного рівня культури, всі ми передусім постраждали від того, що Україну залишило чимало талановитих людей.
Протистояння художника і натовпу, індивідуальності і сірої маси завжди було і буде існувати в будь-якому суспільстві, проте важливі і форми, в яких цей процес відбувається, і чим усе закінчується. Для прикладу, Джордано Бруно за його вільнодумство спалили, проте в інший час і в іншій країні з ним могли вчинити не так жорстоко, і результат був би не таким фатальним. Та в будь-якому разі велика особистість руйнує звичний стан речей, провокує соціум, творить нові цінності, що кардинально відрізняються від тих, які зрозумілі широкому загалу і які той захищає.
Якщо цю тему розвивати далі і зануритися в неї ще глибше, то ми прийдемо до протистояння буденного мислення, тобто нормального, з погляду людської психології, сприйняття світу, і ментальності творчої людини. У художника, творця свідомість набагато тонша і складніша, ніж у звичайної людини, а головне, вразливіша. Вразливіша не лише в сенсі тонкого сприйняття всього, але й у сенсі певної беззахисності перед агресивним оточенням, яке обступає і тисне на творчу свідомість. На жаль, не всі талановиті художники змогли витримати цей тиск.
Тому мусимо констатувати, що чи не найгіршим проявом, що його породжує жлобство, є наступ на людину талановиту, намагання нав’язати їй свої цінності, спосіб життя, мислення, уявлення про соціальні стандарти і, взагалі, неприйняття всього нового у жорсткій формі. Коли я слухав випади обивателів проти митців, то відчував, що ці неприємні речі існують не тільки на рівні підсвідомості, а є наслідком збідненого життя, браку освіти, емоційного розвитку.
Проблема в тому, що для багатьох людей освіта та знання ніколи не були життєвою цінністю. І тотальне невігластво нині поширюється з пандемічним розмахом, ясна річ, не минаючи тонкої сфери культури й мистецтв.
Кланове жлобство
В освітній, культурній сфері, зокрема і в образотворчому мистецтві, є такі речі, як посади-звання-нагороди і, звісно, гроші. І відповідно знаходиться певний тип людей, які за складом крові, умовно кажучи, жити не можуть без почестей і владних повноважень. Спробую описати ситуацію узагальнено. Певна людина стає народним художником України, членом-кореспондентом Академії, заслуженим діячем мистецтв, але, за гамбурзьким рахунком і за своєю людською сутністю цей чоловік навіть не є художником. Не важливо, він уже розробляє технологію, як йому ще отримати Шевченківську премію, іншу державну нагороду тощо, кому з потрібних людей він має привезти подарунки, щоб дістати бажане. Потім цей митець організовує свою виставку, куди приходять такі ж, як і він, діячі мистецтв, які розповідають, яке прекрасне його лайно, що перебуває на неперевершено високому художньому п’єдесталі. Згодом ще одну виставку чоловік відкриває, третю... Це ієрархічне жлобство в царині культури стрімко розвилося і квітує досі. Я б назвав його клановим жлобством.
Існує клан людей, які живуть ось такими інтересами, допомагають один одному отримувати важливі для них регалії, вміють працювати ліктями і розпихати всіх, хто їм заважає, а навколо себе створюють певний вакуум. Що ці люди роблять насправді? Вони нівелюють саме поняття культури, нищать її, як і сам сакральний процес творчості. Деякі одіозні особистості, які очолювали й очолюють заклади культури, то не просто невиїзні діячі, їх не можна нікому показувати, їхні обличчя і окремо роти, треба прикривати ганчірками. За останні роки цей стан речей і неконтрольованість подібних ситуацій породили справжні війни за посади в галузі культури, чого ми ніколи раніше не бачили.