Льодовиковий період
- Автор: Паніц Ебергард
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1987, №7
- Переводчик: Віктор Ревуха
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Льодовиковий період». Краткое содержание книги:
До кращих творів письменника належать романи та повісті «Крістобаль і острів» (1963), «Сьоме літо» (1966), «Під деревами дощ іде двічі» (1969), «Сім пригод Доньї Жуаніти» (1972, див. «Всесвіт», 1974, № 10–11), «Софія-грішниця» (1974), «Поразка Вікторії» (1975), «Трамвай мого батька» (1979), «Фосфорна квітка» (1985) та ін.
Паніц завжди звертається до злободенних тем. У романі-застереженні «Льодовиковий період» (1983) йдеться про найгострішу проблему сучасності — врятування людства від термоядерної катастрофи. Перед нами ситуація надзвичайна, на грані реальності й фантастики, історія, яка ніколи не повинна відбутися… Автор підкреслює, що взявся за цю тему не для того, щоб викликати у читача страх і відчай. Навпаки, він хоче застерегти, мобілізувати людську свідомість і волю, нагадати про необхідність зміцнювати мир і завоювання соціалізму.
Вже чотири з половиною мільярди років наша планета рухається своєю орбітою довкола Сонця. За цей час життя дедалі урізноманітнювалося, зацвіли квіти, виросли чагарники й дерева, Землю заселили безліч живих організмів, від найдрібніших до велетенських. Близько півмільйона років тому людина зробила перший крок у користуванні знаряддями праці, навчилася розмовляти. Лише якихось шість чи сім тисяч років тому — мить в історії Землі — вона створила мистецтво, науку, домоглася соціальних зрушень, якими ми донині не перестали захоплюватися.
Але все це тепер поставлене під сумнів. Ні в добу найкривавіших катастроф, ні навіть у час епідемії фашистської чуми, жертвами якої стали мільйони чоловіків, жінок і дітей, не було, як нині, поставлено на карту існування людства взагалі. Бо в результаті ядерної війни зникне не лише створене працею минулих поколінь, не лише все те, що є на Землі зараз, але й будь-яке життя в наступні мільйони й мільярди років, наші діти й діти наших дітей, ціла низка поколінь людського щастя, на яких ми покладаємо найкращі, найзаповітніші надії й заради яких не шкодуємо сил.
«Люди, будьте пильні!» — вигукнув перед стратою комуніст в обличчя своїм катам. «Людина — це звучить гордо!» — сказав інший у темні часи страшного гноблення, щоб піднести наш дух. А третій виголосив: «Найдорожче, що має людина, це — життя. Воно дається їй лише раз…» Проживімо ж його так, щоб нас не гнітили марно згаяні роки чи дні, не вагаймося ні хвилини, щоб зберегти й захистити життя на Землі, цей неповторний витвір природи, щоб людство мало майбутнє».