Поки Бог спить
- Автор: Подволоцький Андрій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-684-5
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Поки Бог спить». Краткое содержание книги:
Язичник Данько Гостомислович, силоміць навернений у християнську віру, з єдиним Богом у душі прожив життя, провіщене йому в юнацькі роки таємничим незнайомцем. Чесний, хоробрий, завжди готовий на ризик заради справедливості, Данько пройшов шлях від простого селянина до лицаря.
На схилі віку він гине, не облишивши в жорстокій битві своїх синів, передавши їм свою безмежну любов до рідної землі…
— Справді, впізнати важко. Скільки років минуло. — Данько збирався знову скочити на коня. — Приходьте до нас увечері, побалакаємо, повернення моє відсвяткуємо. А де зараз Дід, не знаєте?
— Так це… Поховали ми його ще торік.
У Данька впало серце.
— Умер? А такий міцний був на вигляд, наче дуб. Я думав, він ще моїх онуків няньчитиме…
— Та він і був міцний. Але загинув він.
— Зірвався з дерева?
— Та ні! Зарубали його таті. Біля дупла розореного його і знайшли. Ось так зарубленого, — Бурмило показав від шиї до пояса навскіс.
Данькові стало важко дихати, він рвонув сорочку на грудях.
— Та звідки ж тут таті?! Завжди ж спокійно було! І що, не знайшли убивцю?! Це ж важлива справа![55]
Бурмило огледівся, наче їх хтось міг підслухати на безлюдній дорозі.
— Знайти то не знайшли… Бо хто ж буде шукати. А тільки ж кожен знає, що зять тіуна Ратка дуже до хмільного меду охочий.
— І що?
— А те, що мед у них завжди є, хоча угідь медових у них катма. А ще… Шульга[56] він. А Діда твого саме так і рубанули — зліва направо.
— А що ж пан Вишатич? Князю не жалівся?
— А що жалітись? Князь у нас новий, молодий.
Вишатича він на дух не терпить.
А Славута, зять Ратка, його дружинник. Ось і виходить, що бояри деруться, а холопи кров'ю вмиваються…
Данько стояв стовпом і мовчав. Бурмило кахикнув, нагадуючи про себе.
— Данько, я піду вже…
— Ні, стійте! Ходімо, покажете мені могилу Дідову.
— Та яка ж могила? То християни так ховають. А ми поклали Діда на купу хмизу та й спалили… А попіл розвіяли по вітру над річкою. Старий завжди казав: «Як помру, то розвійте мій попіл там, де я все життя…»
— Добре, Бурмило, добре. А зараз ходімо зі мною. Покажете, де Діда… Там і пом'янемо.
Розділ 16
СПІЗНІЛА ТРИЗНА