Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Що ж до зрозумілості судового процесу для населення, то він на Русі не був так формалізований і регламентований, як у Західній Європі, що було викликане меншими впливами права римського. Руська Правда майже не містить судових процесуальних норм, лише обмежується визначенням переліку допустимих свідків і ситуацій, коли немає потреби у свідках, а також визначає умови застосування ордалій. Процесу присвячено ряд розділів Мірила праведного, однак вони мають здебільшого дорадчий характер. За цими винятками, порядок розгляду справи визначався місцевими звичаями й особистими уявленнями судді. Незначна регламентованість судового процесу була, серед іншого, спричинена і самим сприйняттям суду як милості князя, а не суворого слідування букві закону чи звичаю.
На відміну від більшості середньовічних країн Західної Європи в Давній Русі розгляд справи відбувався руською мовою. Цією ж мовою писалися й закони. Тож навіть у разі, якщо суддя був неписьменним, серед присутніх на суді завжди були люди, які могли прочитати юридичні тексти. Слід зазначити, що майже всі давньоруські пам’ятки права дійшли до нас вміщеними до складу різних світських і церковних судебників. На таких книгах зустрічаються присвяти намісникам і тіунам, на замовлення яких вони виконані. Отже, можна припустити, що судді були зацікавлені в доступності юридичного матеріалу.
Судова влада Давньої Русі княжої доби (IX–XIV ст.) зазнала тривалої еволюції. До XII ст. її слід характеризувати як архаїчну, що зберігала чимало рис, притаманних додержавному часу, як-от значна роль позасудових засобів вирішення конфліктів (кровна помста, примирний договір, судовий поєдинок), ототожнення судочинства з особою князя, орієнтація судового розгляду на підтримання миру та порядку в громаді тощо. Князь як єдиний носій судової влади мав вершити суд передусім як незалежний арбітр, покликаний знайти спосіб припинення конфлікту для взаємного задоволення сторін. У повчальній літературі згаданої доби повсякчас наголошується, що суддя, князь чи його намісник має бути милостивим до тих, кого судить, широко вживаються алюзії до Вищого суду Бога як всепрощаючого. Розглядаючи справу, суддя мав виносити рішення, виходячи винятково з її суті, та міг відійти як від норм писаного права, так і від правових традицій, тобто судити задля встановлення «благодаті», а не сліпо дотримуватися букви «закону». Покарання мали вживатися лише в разі відвертої зухвалості з боку злочинця, який порушує і земні закони, і релігійні настанови.
Прикметною рисою цього періоду є нерозривний зв’язок судової влади з релігією. Суд відзначався значним ступенем сакральності, земний княжий суд оцінювався крізь призму справедливого небесного суду. При вчиненні досудових дій та в судовому процесі передбачалося широке застосування релігійних присяг. Належне, хоча й не дуже значне, місце відводилося ордаліям. Нарешті, якщо князь не міг, на думку сторін, справедливо вирішити їхню справу, вони могли звернутися до поєдинку («поля») як безпосереднього «Божого суду». Все це створювало певний сакральний ореол навколо княжого суду, посиленню якого сприяли канони православ’я, за якими світський володар був вищим за церковних ієрархів. Земний судовий процес порівнювався зі Страшним судом. Відповідно лише освячені Божою владою інституції, князь і Церква, могли здійснювати правосуддя.
Взаємозв’язок між князем і релігією повною мірою виявився в еволюції повноважень церковних судів. Церковне судочинство княжої доби здійснювалося в межах, встановлених княжим законодавством. Первісно розглядаючи лише справи внутрішнього церковного устрою та віри, зокрема і шлюбно-сімейних відносин, церковні суди наділяються князями дедалі більшою юрисдикцією у світській сфері.