Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Перші церковні суди, ймовірно, розглядали винятково церковні справи. Проте невдовзі вони були наділені й компетенцією в справах світських. Знову маємо підкреслити, що і Церковний статут Володимира, і Церковний статут Ярослава дійшли до нас у багатьох редакціях і переважно в доволі пізніх списках, що ускладнює дослідження еволюції юрисдикції церковних судів у світських справах. Можна лише припустити, що розширення відбувалося переважно за рахунок сфери шлюбно-сімейних і спадкових відносин. Що ж до злочинів проти церкви та віри, то тут відбулися формалізація та докладніше закріплення тих складів злочинів, які за своєю сутністю й раніше підлягали церковному суду.
Важливою особливістю Статуту князя Ярослава є традиціоналізація покарань за підвідомчі Церкві злочини, де жорсткі тілесні покарання або ув’язнення замінені на типову для Русі систему штрафів. Однак такі зміни призвели до набуття церковним судом фіскальної ролі, а отже й до поширення на церковний суд тих негативних рис суду світського, з якими так жорстко боролася Церква. Недарма наприкінці XIV — на початку XV ст. митрополитам довелося виступати з підтвердженням заборони церковним людям судитися в світських судах[159]. Крім того, дедалі частіше справи спрямовувалися на розгляд єпископським намісникам, які могли і не належати до духовних осіб. Згодом у Великому князівстві Володимирському цих посадовців називали митрополичими чи владичими боярами. Втім, на таких суддів покладали переважно справи світського характеру, а також доменіального судочинства.
Також у XIII–XIV ст. виникає т. зв. вобчий суд, в якому суддями були представники від князя та від церкви. Такі суди відбувалися, якщо спір виникав між особами різної юрисдикції. З другої половини XIV ст. маємо відомості про ще два різновиди «вобчих» судів: (1) міжкнязівські, що вирішували прикордонні справи і до складу яких входили судді від обох князівств, та (2) спільні княжі та доменіальні суди, що вирішували справи між вільними жителями князівств і господськими людьми. Можливо, такі суди виникли ще на межі XIII–XIV ст.
Окремо слід зупинитися ще на одному виді судів, який виник наприкінці княжої доби. Це доменіальний суд землевласників над феодально-залежними особами, які проживали на їхніх землях. Поява цих судів пов’язана з посиленням феодальних інститутів. Поки землевласники осаджували на своїх землях винятково холопів, питання надання їм судових повноважень не ставилося, оскільки холоп був рабом. Однак виникнення та розвиток різних форм залежності спричинило потребу надати феодалам права суду над їхніми людьми. Таке право надавалося великим феодалам-землевласникам через відповідні судові імунітети, якими князь забороняв своїм намісникам і тіунам судити людей відповідного феодала або дозволяв такий суд лише в його, феодала, присутності.
Проте інститут судових імунітетів набув поширення дещо згодом, у другій половині XIV–XV ст. У княжу добу адресатами імунітетів були переважно монастирі, хоча широта таких пожалувань є і досі не до кінця зрозумілою, оскільки збереглося доволі мало текстів відповідних привілеїв та й автентичність деяких із них залишається під сумнівом.
3.4. Громада та судова влада
Дискусійним є питання про роль і місце громади в сфері судочинства. В історичній та історико-правовій літературі доволі давно склалася концепція існування в Давній Русі громадських судів. Переважно до їх числа відносять віче та т. зв. вервні суди чи «суди 12 мужів».
Концепція існування в Київській Русі громадських вервних судів виникла в середині — другій половині XIX ст. і була розвинута в працях представників школи західноруського права, передусім Ф. І. Леонтовича і Г. В. Демченка. Вона заснована на припущенні про давньоруську основу більшості правових норм і державних інститутів Великого князівства Литовського, зокрема копних судів, а також на доволі вільному тлумаченні двох статей Руської Правди: ст. 15 Короткої редакції та ст. 33 Троїцького списку Поширеної редакції.
У ст. 15 Короткої Правди згадується про ізвод перед 12 мужами. Згідно з підходом прибічників існування вервного судочинства цю згадку слід трактувати як підтвердження наявності «суду 12 мужів». Не зупиняючись на самій проблемі фактичного існування і практичного застосування Короткої редакції Руської Правди, що нині поставлено під сумнів[160], слід відзначити, що в науці вже давно через співставлення різних статей Короткої та Поширеної редакцій аргументовано доведено, що в цій статті зовсім не йдеться про суд[161]. Звернення ж до ст. 33 Троїцького списку Поширеної редакції Руської Правди взагалі засноване на помилковій згадці в її тексті зводу «по конам». Зазначені «кони» Ф. І. Леонтович потрактував як давню назву відомої з часів Великого князівства Литовського «копи». Однак в інших списках Поширеної редакції в цій статті читаємо: «…То оному вести и по кунамь до 3-го свода», — тобто «вести за грошима», від одного продавця до іншого. Звісно, слід пам’ятати, що в часи Ф. І. Леонтовича науковцям були доступні лише декілька списків Руської Правди, але після виходу в середині XX ст. її академічного видання, куди потрапили майже всі наявні її списки, повторювати це помилкове припущення науковця є неприпустимим.
159
Павлов А. С. Курс церковного права / А. С. Павлов [Оттиск из «Богословского Вестника»]. — Свято-Троицкая Сергиева лавра, 1902. — С. 403, 404.
160
Толочко О. П. Краткая редакция Правды Руской: происхождение текста/ О. П. Толочко. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009.136 с. — (Серія Ruthenica. Supplementum 1).
161
Российское законодательство X–XX веков: В 9-ти томах. — Т. 1: Законодательство Древней Руси. — М.: Юрид. лит., 1984. — С. 56, 57.