Балакучий пакунок
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сiмейного Дозвiлля
- ISBN: 978-617-12-3424-6
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Балакучий пакунок». Краткое содержание книги:
— А вони далеко живуть? — поцікавилась Пенелопа.
— Ні, не дуже далеко, — відповів Папуга, — приблизно за п’ять миль звідси, на мальовничому пагорбі у Пляшчаному лісі. Вони називають цю місцевість Горностайством — нічого кращого не придумали!
— Ну, в такому разі, — сказала Пенелопа, — я пропоную ось що: зараз ми всі лягаємо спати, а завтра вранці йдемо туди на зустріч із головним горностаєм, чи як його там називають.
— Герцог Венслідейл! — промовив Папуга і пирхнув. — Дурнувате створіння.
— Гаразд, із герцогом Венслідейлом, — вела далі Пенелопа. — Я впевнена, що ми гарно поговоримо з ним і нам вдасться його переконати.
Оскільки ніхто нічого кращого не придумав, усі погодилися з цим планом і полягали у ліжка.
Пенелопа довго лежала з розплющеними очима, думаючи про те, що чекає на них завтра. Головна проблема полягала в тому, що всі жителі Міфології були страшенно неорганізовані, тож цілком природно, що василіски, які відрізнялися натомість високою дисциплінованістю, опинилися зараз у кращому становищі. Але водночас вона була переконана, що тільки-но їм вдасться переманити горностаїв на свій бік, вони разом зможуть захопити Замок василісків. Із цією втішною думкою дівчинка й заснула.
Наступного дня рано-вранці троє дітей сіли на своїх єдинорогів і вирушили в дорогу разом із Папугою у Пенелопи на плечі та Етельредом у Пенелопи за плечима: ас-контррозвідник міцно тримався та старанно вдавав, ніби йому зовсім не страшно.
Їхній шлях пролягав крізь Корковий ліс і згодом вивів до надзвичайно цікавого місця. Червоне каміння безладно громадилось тут, утворюючи високі хисткі колони, вежі, а поміж них росли небачені дерева зі стовбурами, схожими на пляшки для вина з довгими шийками.
— Пляшчані дерева, — пояснив Папуга, помітивши подив Пітера. — Ще один винахід Г. Г. Ці стовбури порожнисті і водовідштовхувальні. Достатньо лише знати, яку ви хочете пляшку, вибрати стовбур потрібного розміру, обрубати гілля — і маєте, ось вам пляшка! А дорогою назад вибираєте ще й корок до неї.
— Справді, погодьтеся, Г. Г. просто неймовірний — як тільки він усе це вигадує! — захоплено вигукнула Пенелопа.
— О, це ще дрібнички, — легковажно кинув Папуга. — Далі на північний схід у нас росте два різновиди коробкового живоплоту.
— Аж два? — перепитав Саймон.
— Так, — кивнув Папуга, — картонні та дерев’яні. Вибирай собі яку завгодно коробку і зривай її просто з живоплоту. Разом із кришкою, звісно.
Тим часом стежка вивела їх до виступу на вершині пагорба, звідки відкривався чудовий краєвид: у долині, огорнута вранішнім туманом, лежала країна Міфологія, а довкола, скільки сягало око, сяяло золотом величезне море, то тут, то там поцятковане групками островів.
— Оце і є Горностайство, — повідомив Папуга і широко повів крилом. — Багато в чому це один із найпрекрасніших куточків Міфології. Я повсякчас повторюю Г. Г., що треба тут нагорі збудувати собі маленький літній будиночок для відпочинку. Горностаї не заперечували б.
Вони пройшли звивистою стежкою поміж пляшкодерев і оминули якесь хистке нагромадження каміння. І раптом просто перед ними та — що найцікавіше — спиною до них, ніби з-під землі, виринув горностай-вартовий із величезним важким списом на плечі.
Горностай був вбраний у блакитну оксамитову уніформу з блискучими мідними ґудзиками, на голові у нього красувався капелюх із довгим зеленим пером.
— Гей, там! — заволав Папуга. — Еге-гей!
Реакції у відповідь чекати не довелося. Горностай підскочив майже на висоту власного зросту, впустив спис, пронизливо зойкнув, втиснувся в каміння, заплющив очі і притиснув лапу до серця.
— Здаюсь! — запищав він. — Капітулюю! Я все віддам, усе скажу. Тільки, будь ласка, не чіпайте мене.
— Дурню, це ж я, Папуга, — сказав на це Папуга.
— Якщо ви не будете мене зачіпати, герцог винагородить вас, — лепетав горностай із міцно заплющеними очима. — І мої мама з татом винагородять вас… І ще моя тітонька винагородить вас… І троє моїх небожів винагородять вас…
— Ти безпорадна придуркувата бестія, — вибухнув Папуга. — Це ж я, Папуга!
— Що? — із заплющеними очима перепитав горностай. — Папуга?
— Ага, — сказав Папуга. — Досить істерики!
Горностай боязко розплющив одне око, потім обидва і кліпнув.
— Це й справді ти, Папуго, — отямився він. — А що це за створіннячка з тобою?
— Діти, — пояснив Папуга.
— Вони кусаються? — спитав горностай тремтливим голосом, схопив спис і наставив його на непроханих гостей. — Якщо вони кусаються, то я не хочу мати з ними нічого спільного. Скажи їм, що я битимусь на смерть. Скажи їм, який гострий у мене спис. Скажи їм, який я лютий, коли гніваюся.