Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
Майже двадцятирічний (1991–2010 рр.) досвід відносної демократії є другим чинником, відповідальним за ціннісні зміни. Наслідком цього, серед іншого, стало формування нового покоління 18–25-тирічних — покоління «української незалежности». Постале в атмосфері політичної свободи, це покоління за цінностями є ближчим до своїх ровесників-поляків, іспанців чи німців, аніж до старших (50–59-тирічних) українців. Зокрема, це покоління сильніше підтримує ідею евроінтеґрації України — і в цьому сенсі регіональні відмінності всередині нього є набагато нижчими.
Тяжко, навіть майже неможливо, встановити, яку частину українського суспільства становить середній клас та по-новому налаштована молодь. Тут, однак, грає роль не так кількість, як сама наявність цих груп. Вона виразно показує, що в Україні запустився новий суспільний механізм, який полягає у поєднанні демократії з економічним піднесенням. Цей механізм ще доволі молодий і крихкий, і його легко поламати. Втім, кожен додатковий рік функціонування цього механізму працює на його зміцнення і далекосяжні зміни — на перехід у режим так званого «відкритого доступу» та траєкторію сталого розвитку.
На фоні цього прихід Януковича до влади у 2010 рік виглядав не на що інше, як на прикрий збій системи. Тому від самого початку його режим мав шанси стати нетривалим епізодом в історії сучасної України. Принаймні, прогноз про високу ймовірність нової революції в Україні не було так тяжко зробити — особисто я писав і говорив про нього ще 2011 року. Але цей прогноз годі було би зробити, фокусуючись тільки на ідентичностях. Інша річ — дослідження цінностей, які мають чималий предиктабельний потенціял, тобто дають змогу доволі точно передбачити можливі сценарії розвитку.
І тут я підходжу до, на мою думку, головного висновку: розуміння України вимагає парадигмальної зміни — перефокусування з питання ідентичностей на питання про цінності. Події на Евромайдані неможливо вповні зрозуміти, якщо не брати до уваги їх ціннісний аспект. Недаремно евромайданівці називають свій протест революцією вартостей чи революцією гідности. А передували цій революції свідомі і доволі послідовні спроби публічних інтелектуалів переформатувати дискурс опозиції з дискурсу ідентичностей на дискурс цінностей.
Найчастіше їх називають «европейськими цінностями». Це, звісно, є певним непорозумінням — правдою є, що вони найбільш характерні для європейських держав та їх offsprings: США, Канади, Австралії, Нової Зеландії. Але впродовж останніх десятиліть вони стають глобальними.
Евромайдан 2013/14 і нагадує, і відрізняється від Майдану 2004 року. Він нагадує 2004 рік, оскільки багато політичних акторів за 10 років залишилися тими самими. Але його найхарактерніша різниця полягає у появі покоління «ровесників незалежності». І в цьому випадку Евромайдан більш подібний до рухів Occupy, протестів бразильської молоді, до тих, що відбулися на площі Таксим у Стамбулі чи на Болотній у Москві. Як і тут, так і там, головними рушійними силами виступає середній клас і молодь, які вимагають не просто зміни лідерів, а цілої системи. Єдина серйозна різниця полягає в тому, що усі ці рухи не змогли ніде перемогти (поки що?) — а Евромайдан виявився переможним.
Гірка іронія ситуації полягає у тому, що Европа — в особі як бюрократів ЕУ, так і багатьох европейських аналітиків — цього ціннісного виміру української революції, здається, не помічає. Вона й надалі звертає увагу передусім на ідентичності — тобто стурбовано обговорює активну роль на Евромайдані українських правих націоналістів або ту ж таки стару тезу про можливий розкол України. Й у цьому вона, припускаю, несвідомо, підіграє пропаґанді Кремля.
Зрозуміло, що говорячи про потребу перенести центр уваги на цінності, я не заперечую зовсім роль ідентичностей. Рівно ж не вважаю, що розкол України є абсолютно неможливим. Навпаки, від початку Евромайдану загроза ця постійно зростала. Вона досягла найвищого рівня з перемогою революції, коли невдоволені чи настрашені її перемогою мешканці східних регіонів почали спроби творити свій власний Антимайдан — аж до захоплення влади і погроз відділитися від України.