Тягар пристрастей людських

21

Незабаром містер Перкінс помітив, що його слова не справили враження на Філіпа, і до кінця семестру не звертав на учня уваги. У виписаному ним табелі було чимало уїдливих слів. Коли документ прийшов поштою і тітка Луїза поцікавилася, які там оцінки, хлопець радісно відгукнувся:

— Жахливі.

— Справді? — перепитав вікарій. — Мені слід іще раз на нього подивитися.

— Як гадаєте, чи є сенс залишатися в Теркенбері? Варто подумати, чи не краще мені на деякий час поїхати до Німеччини.

— Що це тобі спало на думку? — здивувалася тітка Луїза.

— Тобі не здається, що це цілком слушна думка?

Шарп уже покинув Королівську школу і написав Філіпові листа з Ганновера. Там він зажив справжнім життям, тож Кері тепер теж невпинно обдумував цю ідею. Він відчував, що не переживе ще один рік заборон.

— Але тоді ти не отримаєш стипендію.

— У мене й так немає жодних шансів. До того ж я не знаю, чи справді хочу вступати до Оксфорду.

— Але як тоді ти отримаєш сан, Філіпе? — розпачливо вигукнула тітка Луїза.

— Я вже давно відмовився від цієї ідеї.

Місіс Кері кинула на нього наляканий погляд, а потім звично впоралася зі своїми емоціями і налила ще горнятко чаю хлопцевому дядьку. Усі змовкли. За мить Філіп побачив, як по тітчиних щоках заструменіли сльози. Серце раптово стислося від думки, що він зробив жінці боляче. У своїй тісній чорній сукні, пошитій сусідською швачкою, із укритим зморшками обличчям, стомленими вицвілими очима й сивим волоссям, досі зачесаним легковажними кучерями за модою її молодості, тітка Луїза була трохи кумедною, та все ж навдивовижу зворушливою людиною. Філіп помітив це вперше.