Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Тягар пристрастей людських
Тягар пристрастей людських - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Тягар пристрастей людських

Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:

Це історія Філіпа Кері, невтомного шукача сенсу життя. Усе почалося ще зі шкільних років, а потім — навчання в Німеччині, Лондоні, Парижі, мрія стати художником, химерне сплетіння слів богемного поета Кроншоу… Довгі розмови про вічне стають ковтком живої води, даючи йому сили не припиняти пошуків себе та істини. Та що, як відповіді на запитання вже давно були відомі самому Філіпові? Доля чоловіка перевертається догори дриґом, він відкриває світ людських пристрастей. Проте цей вир згубних бажань і душевних мук стає неабияким тягарем…
1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41 ... 305
Перейти на страницу:

— Оцінки добрі? — цікавилася тітка Луїза.

— Я заслуговую на кращі, — усміхався хлопчик і передавав їй табель.

— Я прочитаю його пізніше, коли матиму окуляри, — казала жінка.

Але після сніданку з’являлася Мері-Енн, повідомляла, що прийшов м’ясник, і тітка забувала про табель.

Містер Перкінс вів далі:

— Ти мене засмучуєш. І я не можу зрозуміти, бо знаю, що ти можеш впоратися з усім, якщо захочеш, але, здається, ти більше нічого не хочеш. Я збирався в наступному семестрі призначити тебе старостою, але, гадаю, краще трохи зачекати.

Філіп знову почервонів. Думка про те, що хтось буде кращим за нього, йому не подобалася. Хлопчик стиснув губи.

— І ще дещо. Тобі вже час починати думати про стипендію. Якщо не візьмешся серйозно за роботу, не отримаєш нічого.

Ця лекція роздратувала Філіпа. Він гнівався на директора і на себе самого.

— Не думаю, що вступатиму до Оксфорду, — озвався він.

— Чому ні? Мені здавалося, ти хочеш прийняти сан.

— Я передумав.

— Чому?

Кері не відповів. Містер Перкінс, як завжди, стояв якось дивно, наче постать на якійсь із картин Перуджино[34], і замислено посмикував пальцями бороду. Він розглядав Філіпа, немов намагався зрозуміти, а потім раптово відпустив його.

Вочевидь, ця розмова не задовольнила містера Перкінса, і за тиждень, коли Філіп увійшов до його кабінету з якимись документами, він продовжив її, але цього разу обрав іншу тактику: розмовляв із хлопцем не як учитель зі школярем, а як людина з людиною. Тепер здавалося, що його не обходять погані Філіпові успіхи та низькі шанси перемогти своїх старанних суперників й отримати необхідну для вступу до Оксфорду стипендію: важливіше було, що хлопчик змінив свої плани на життя після закінчення навчання. Містер Перкінс поставив за мету повернути йому бажання прийняти сан. Директор надзвичайно майстерно грав на почуттях учня, і це було нескладно, адже він сам почувався збентеженим. Філіпове рішення страшенно засмутило його, і чоловік справді вважав, що хлопчик відмовляється від свого шансу на щасливе життя заради бозна-чого. Голос директора звучав надзвичайно переконливо. Кері швидко піддавався чужим емоціям, попри незворушне обличчя, котре частково від природи, а частково завдяки всім рокам, проведеним у школі, рідко видавало почуття свого господаря (хіба що швидко шарілося); і тепер хлопчик був зворушений директоровими словами. Він був вдячний чоловікові за небайдужість, яку той демонстрував, і від щирого серця розкаювався, що засмутив його своєю поведінкою. Йому трохи лестило, що містер Перкінс, який мав піклуватися про цілу школу, переймався ним, але водночас щось усередині — наче якась інша людина поруч — розпачливо повторювало два слова: «Не буду. Не буду. Не буду».

Хлопчик відчув, що ось-ось здасться. Він не міг протистояти слабкості, яка переповнювала його, наче вода, що підіймається в порожній пляшці, коли її тримають над повною мискою. Зціпивши зуби, він знову та знову повторював подумки: «Не буду. Не буду. Не буду».

Урешті-решт містер Перкінс поклав руку Кері на плече.

— Я не хочу впливати на твоє рішення, — сказав він. — Ти мусиш вирішити сам. Молися, аби Господь Всемогутній допоміг і направив тебе на правильний шлях.

Коли Філіп вийшов із директорського будинку, накрапав дощик. Хлопець пройшов під аркою, що вела до церковного двору; там було безлюдно, і мовчали навіть круки на в’язах. Він повільно обійшов подвір’я. Почувався розпаленим, і дощ приємно освіжав обличчя. Кері обдумав усе, що сказав містер Перкінс; зараз, вирвавшись з-під впливу його пристрасної натури, хлопчик радів, що не піддався вмовлянням.

У темряві примарно виднілися велетенські обриси собору: тепер Філіп ненавидів його через набридливість довжелезних служб, які його змушували відвідувати. Хорали були нескінченними, і поки їх співали, доводилося похмуро стояти; слова монотонних церемоній неможливо було розібрати, а тіло скручували судоми від того, що доводилося нерухомо сидіти, коли хотілося поворушитися. Потім Філіп подумав про дві недільні служби у Блекстейблі. Церква була порожньою й холодною і пахла помадою та накрохмаленою білизною. Одну проповідь читав диякон, а другу — його дядько. З роками Філіп краще вивчив свого родича, і прямий безкомпромісний за характером хлопець не міг зрозуміти, як можна щиро проповідувати людям одне, а самому поводитися по-іншому. Ця хитрість обурювала його. Вікарій був безхарактерним егоїстом і бажав лише одного — уникнути неприємностей.

Містер Перкінс розповідав Філіпу про красу життя, присвяченого служінню Господу. Хлопчик знав, яке саме життя ведуть священики в тому закутку Східної Англії, що був його домівкою. От, наприклад, вікарій у Вайтстоуні, парафії неподалік від Блекстейбла: він був холостяком і вирішив у вільний час зайнятися фермерством. У місцевій газеті весь час писали про його позови до суду графства: то проти найманих робітників, яким він не хотів платити, то проти крамарів, яких звинувачував у шахрайстві. Ширилися чутки, наче він доводить до голодної смерті власних корів, і чимало говорили про те, що слід вжити якихось заходів. А ще був вікарій з Ферне, огрядний бородатий чоловік: дружина вимушена була піти від нього через його жорстокість і збентежила всі околиці розповідями про пороки священика. Вікарія з Сарля — невеликого рибальського селища на узбережжі — щовечора бачили у шинку неподалік від дому, і церковні старости навіть зверталися за порадою до містера Кері. Священнослужителі не мали з ким перекинутися словом, окрім дрібних фермерів та рибалок; довгими зимовими вечорами завірюха безрадісно свистіла у гілках голих дерев і навколо не було нічого, крім голого одноманіття зораних полів; вони були приречені на вбогість і на роботу, що не мала жодного сенсу, кожен недолік їхнього характеру безперешкодно ріс, і врешті-решт священики ставали вузьколобими диваками. Усе це було відомо Філіпу, однак його юна безкомпромісність не пробачала цих людей. Від думки про таке життя хлопець здригався і мріяв вирватися в широкий світ.

вернуться

34

Художник доби Відродження в Італії. Малював вівтарні картини, церковні фрески, портрети. Відомий представник умбрійської школи живопису.

1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41 ... 305
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)