Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7945-9, 978-966-03-8902-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти». Краткое содержание книги:
В прадавні часи фартух частіше зустрічався як релігійна прикраса. Найраніше згадування про фартух датується 2100 роком до н. е., коли Мельхіседек з Авраамом почали священослужіння. Мельхіседек був первосвящеником і став перший носити фартух як знак духовної влади. Фартух вважався високою честю й символом святої людини.
Фартух у ті часи був почесним знаком відмінності. Ніхто, крім вищого духовенства, не мав права прикрашати себе синім, фіолетовим, малиновим тощо поясом на тлі тонкого білого полотна.
І, хоча індійський, перський, єврейський, ефіопський і єгипетський фартухи були однаково чудові, все-таки вони відрізнялися один від одного. Деякі з них були прості білі. Інші були смугасті із синього, фіолетового й малинового сукна. Деякі з них були з золота, інші — прикрашені чудовими китицями та облямівкою. У Персії, наприклад, при ініціації майбутній священослужитель був одягнений у білий фартух. Юдейська секта єсеїв одягала своїх новачків у білі халати. У Японії при обрядах посвяти кандидатів одягали в білі фартухи. Римські священики носили білий одяг, коли вони займалися жертвопринесенням. Друїди використовували різні кольори в одязі при різних ступенях посвяти, але білий відповідав верхньому ступеню досконалості. На момент формування Великої Ложі Англії, фартух Масона був білий і без прикрас — на честь оперативного масонства.
Фартух Масона повинен бути виготовлений з овечої шкіри. Ніякі інші матеріали — такі як льон, шовк або атлас — не можуть повністю замінити овечу шкіру. Ягня завжди вважалося емблемою безвинності. Фартух є нагадуванням Масонові про неспричинення зла іншим. Фартух нагадує про прощення братів — навіть якщо вони випадково або з наміром заподіяли тобі біль. Фартух — це емблема духовної прихильності ідеям лицарства, він піднімає Братів, що носять його, вище брутальності й неуцтва людей.
Незаплямована репутація й прямота поведінки є важливою й необхідною умовою для одержання доступу в небесну Ложу, де головує Великий Архітектор Всесвіту. І фартух Вільних мулярів є тою символічною захисною оболонкою, яка дозволяє нам зберегти свою честь і репутацію чистою. Щоразу, коли Масон надягає свій фартух для робіт, він мимоволі замислюється про основні принципи братерства та про чистоту своєї душі.
Apron // Encyclopedia, І, 72
«Немає іншого символу більш важливого у своєму повчанні і більш цікавого в історії свого походження, ніж фартух, виготовлений із шкіри ягняти або білої шкіри. … У масонському фартухові є дві головні речі: це колір та матерія, з якої він зроблений. Колір масонського фартуха має бути без плям та чистим. Цей колір впродовж усіх віків та у всіх країнах є симовлом невинності та чистоти. …Масонський фартух має бути виготовлений зі шкіри ягня. Ніякий інший матеріал, як льон, шовк або сатин не можуть замінити без повного руйнування емблематичного характеру фартуха, тому що матерія, з якої зроблено фартух, є одним з головних символів їх професії».
Цар Соломон, Храм та Хірам Абіфф
«Кожен повинен знати, як вмерти, щоби жити у вічності»
Закон Хірама
Храмова гора — пагорб над Кедронською долиною у південно-східній частині старого міста Єрусалима. За переданнями Талмуда, з цього місця Бог взяв землю для створення Адама. На цьому місці Адам, пізніше Каїн і Авель, Мельхіседек і Ной приносили свої жертви. У юдейській, християнській і мусульманській традиціях це те саме місце, на якому Авраам був випробовуваний Господом і традиційно ототожнюється з місцевістю Моріа. На Храмовій горі цар Давид, історичне існування якого підтвержжує стела Тель-Дана, знайдена у 1993 році з надписами на арамейській мові, нанесеній молотком та зубилом на базальтову плиту, датовану IX–VIII століттьям до н. е., заповідав, а його син і спадкоємець престолу — Соломон побудував там Храм.
Храм на славу Великого Будівничого Всесвіту. Керував зведенням Храму Хірам Абіфф. Аби здійснити цю велику справу, Хірам поділив робітників на три групи. Учні, що належали до першої, мали рубати й обтесувати ліс на Ліванській горі, а також витягати і обробляти будівельний камінь. Одним із методів видобутку каміння було застосування дерев’яних балок, які вкладали у скелю та поливали водою, що призводило до набухання балок та розлому каміння. Завданням підмайстрів, які склали другу групу, було закінчення обробки матеріалів, підготовлених учнями, та укладання цих матеріалів під наглядом робітників третьої групи, що називалися майстрами. Ці останні одержували вказівки просто від Хірама в таємному приміщенні, названому Середньою Палатою, яка пізніше мала стати святилищем Храму. На спорудженні Храму були зайняті тисячі робітників. Можна зрозуміти, що без порядку, який запровадив Хірам, важко було б керувати такою кількістю людей. Кожна група мала свій знак і таємне слово, яке робітник повинен був сказати скарбнику, щоб одержати платню. В такий спосіб кожен міг мати те, що йому належало. Учні переходили до групи підмайстрів після відповідного часу, якщо вони заслужили це своєю умілістю та ретельністю. Так само підмайстри могли бути піднесені до майстрів. Спорудження храму під керівництвом Хірама наближалось до завершення, і будівля мала стати гідною свого призначення. Але троє підмайстрів задумали будь-що-будь вирвати у нього Священне Слово майстрів, щоби обманом одержати вищу плату без необхідних зусиль та проникнути в Середню Палату. Вони вирішили погрозами залякати Хірама, аби під страхом вирвати у нього те, що не сподівалися отримати згідно із своїми заслугами. Та надії їхні виявились марними.