Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
Гаррі не знав, що й відповісти. Дивлячись на Крічера, який ридав на підлозі, він пригадав Дамблдорові слова, сказані буквально через кілька годин після Сіріусової смерті: "Не думаю, що Сіріус сприймав Крічера як істоту з розвиненими, як у людини, почуттями…"
— Крічере, — сказав за якийсь час Гаррі, — коли відчуєш, що готовий, е—е… то сядь, будь ласка.
Минуло кілька хвилин, поки Крічер, на якого напала гикавка, нарешті затих. Потім він сів, розтираючи кулачками очі, наче мала дитина.
— Крічере, я хочу попросити, щоб ти щось зробив, — сказав Гаррі й подивився на Герміону, чекаючи від неї підмоги. Він хотів наказати м'яко, і водночас не міг вдавати, що це не наказ. Проте вона схвально оцінила зміну його тону і підбадьорливо всміхнулася.
— Крічере, будь ласка, знайди Манданґуса Флечера. Нам треба з'ясувати, де зараз цей медальйон… медальйон хазяїна Реґулуса. Це дуже важливо. Ми хочемо завершити справу, яку розпочав хазяїн Реґулус, ми хочемо… е—е… довести, що він помер недаремно.
Крічер опустив кулачки й подивився на Гаррі.
— Знайти Манданґуса Флечера? — проквакав він.
— І привести його сюди, на площу Ґримо, — додав Гаррі. — Ти зможеш це зробити?
Крічер кивнув головою і встав, а Гаррі раптом відчув піднесення. Він дістав Геґрідів гаманець і вийняв з нього фальшивий горокракс, медальйон—замінник, у якому Реґулус залишив свою записку Волдемортові.
— Крічере, я, е—е, хочу тобі дати оце, — сказав він, кладучи медальйон у ельфову долоню. — Це належало Реґулусові, думаю, він хотів би, щоб ти мав цей знак вдячності за все, що ти…
— Перестарався, старий, — сказав Рон, коли ельф глянув ра медальйон, завив стражденно і вражено, і знову бухнувся на підлогу.
Майже півгодини довелося Крічера заспокоювати, бо він був такий ошелешений тим, що йому дарують фамільну коштовність роду Блеків, що аж на ногах не міг стояти — так у нього трусилися коліна. Коли він нарешті спромігся ступити кілька кроків, вони підвели його до комірчини, простежили, як він надійно загортає медальйон у свої бруднющі ковдри, й запевнили, що, поки ельфа не буде, вони стерегтимуть коштовність як зіницю ока. Ельф по цьому двічі низько вклонився Гаррі й Ронові, і навіть якось кумедно дриґнув рукою в бік Герміони, що можна було розцінити як шанобливий жест — і роз'явився зі звичним голосним ляскотом.
— РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ —
Якщо Крічер зміг утекти з озера, що аж кишіло інферіями, то Гаррі не сумнівався, що на взяття в полон Манданґуса вистачить щонайбільше кілька годин, а тому цілий ранок він протинявся в будинку у стані збудженого очікування. Проте Крічер не повернувся ні зранку, ні навіть пополудні. Під вечір Гаррі почав занепадати духом і непокоїтись, а їхня надто скромна трапеза, що складалася здебільшого з запліснявілого хліба, що його Герміона не раз безуспішно намагалася трансфігурувати, аж ніяк не додала йому настрою.
Крічер не повернувся ні наступного дня, ні через день. А от на площі біля будинку номер дванадцять з'явилося двоє чоловіків у плащах, і вони стояли там навіть уночі, поглядаючи в бік будинку, якого не могли бачити.
— Явно смертежери, — сказав Рон, визираючи з Гаррі та Герміоною у вікно. — Гадаєте, вони знають, що ми тут?
— Навряд, — сказала Герміона, хоч видно було, що вона боїться, — бо інакше вони, мабуть, вислали б по нас Снейпа.
— Думаєш, він тут був і закляття Муді зв'язало йому язика? — запитав Рон.
— Так, — відповіла Герміона, — бо інакше він би сказав цим типам, як сюди зайти. Вони, мабуть, чекають, коли ми тут з'явимося. Вони ж знають, що дім належить Гаррі.
— А звідки це їм?… — почав було Гаррі.
— Чаклунські заповіти перевіряють у міністерстві, пам'ятаєш? Вони вже знають, що Сіріус передав це все тобі у спадок.
Присутність смертежерів на площі погіршила й так гнітючий настрій мешканців будинку номер дванадцять. Вони не мали жодної вістки ні від кого поза межами площі Ґримо, відколи тут побував Патронус містера Візлі, і внутрішня напруга давалася взнаки. Стривожений і роздратований Рон виробив прикру звичку гратися в кишені світлогасником. Це особливо сердило Герміону, котра заповнювала одноманітні години очікування Крічера читанням "Казок барда Бідла" і дуже дратувалася, коли світло постійно то гасло, то загорялося.
— Та годі, скільки можна! — обурилася вона на третій вечір Крічерової відсутності, коли лампи у вітальні вкотре погасли.
— Вибач, вибач! — клацнув Рон світлогасником, знову їх запалюючи. — Це вийшло ненароком!
— А ти не можеш знайти якесь корисніше заняття?
— Яке? Читання дитячих казок?
— Роне, мені цю книжку залишив Дамблдор…
— …а мені він залишив світлогасника — може, я мушу ним користуватися!
Не маючи бажання слухати сварку, Гаррі вислизнув непомітно для друзів з кімнати. Пішов униз на кухню, яку тепер відвідував регулярно, бо був переконаний, що Крічер, найімовірніше, з'явиться саме там. Однак за кілька сходинок до коридору він почув стукіт у двері, а згодом металеве клацання й брязкіт ланцюга.
Його нерви натяглися, мов струни. Він вихопив чарівну паличку, сховався в тінь біля голів ельфів—домовиків і чекав. Двері відчинилися. На мить стало видно освітлену ліхтарями площу та постать у плащі, що прослизнула в коридор і зачинила за собою двері. Щойно непроханий гість ступив один крок, як голос Муді запитав: — Северус Снейп? — А тоді з кінця коридору звелася фігура з пороху й рушила до прибульця, піднявши мертву руку.
— То не я тебе вбив, Албусе, —промовив спокійний голос.
Закляття зламалося: порохова фігура знову вибухла, і прибулий зник за густо—сірою хмарою куряви.
Гаррі націлився чарівною паличкою в центр хмари.
— Не рухатись!
Він забув про портрет місіс Блек. Від його крику відхилилися портьєри, що її затуляли, й вона заверещала:
— Бруднокровці й нечисть ганьблять мій дім…
Рон з Герміоною злетіли по сходах до Гаррі, спрямувавши, як і він, чарівні палички на невідомого, що стояв, піднявши руки.
— Не стріляйте, це я, Ремус!
— Ой, слава Богу, — слабко пискнула Герміона й замість прибульця спрямувала паличку на місіс Блек. Щось бахнуло, портьєри знову затулилися й запала тиша. Рон теж опустив чарівну паличку, а от Гаррі не опустив.
— Покажися! — крикнув він.
Люпин вийшов під світло лампи, тримаючи руки вгору,
наче здавався.
— Я Ремус Джон Люпин, вовкулака, іноді відомий під іменем Муні, один з чотирьох авторів Карти Мародера, одружений з Німфадорою, більше відомою як Тонкс, і я навчив тебе, Гаррі, вичакловувати патронуса у формі оленя.
— Ой, цього досить, — вибачливо сказав Гаррі й опустив чарівну паличку, — але ж я мусив перевірити, правда?
— Як твій колишній учитель захисту від темних мистецтв, я цілком з цим погоджуюсь. А от вам, Роне й Герміоно, не варто було так швидко знімати захист.
Вони збігли зі сходів до нього. Загорнутий у важкий чорний дорожний плащ, він був стомлений, але радий, що їх
побачив.
— Северус ще не з'являвся? — поцікавився він.
— Ні, — відповів Гаррі. — Як ситуація? Чи всі живі?
— Так, —сказав Люпин, — але за нами стежать. На площі стоять двоє смертежерів…
— …ми знаємо…
— …я мусив являтися точнісінько на найвищу сходинку перед вхідними дверима, щоб вони мене не побачили. Смертежери не знають, що ви тут, інакше їх було б значно більше. Вони спостерігають за всім, що хоч якось пов'язане з тобою, Гаррі. Ходімо вниз, я багато чого маю вам розповісти і розпитати, що було з вами, відколи ви покинули "Барліг".
Вони спустилися до кухні, Герміона спрямувала чарівну паличку на камін. Миттю зайнявся вогонь, створюючи ілюзію затишку серед голих кам'яних стін і відблискуючи на дерев'яній поверхні довжелезного столу. Люпин витяг з—під плаща кілька пляшок маслопива і всі посідали на стільці.
— Я міг би прибути ще три дні тому, але мусив позбутися смертежера, що за мною стежив, — сказав Люпин. — Отже, після весілля ви подалися прямо сюди?