Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— Є простіший спосіб, — сказала Герміона, поки Гаррі витирав об джинси липкі від чорнила пальці. Вона підняла чарівну паличку й промовила: — Акціо медальйон!
Нічого не сталося. Рон, який обмацував складки вилинялих штор, був розчарований.
— Оце й усе? Його тут нема?
— Він може й досі тут бути, але зачаклований протизаклят—тями, — пояснила Герміона. —Тобто чарами, що перешкоджають викликати його магічним шляхом.
— Волдеморт наклав подібні чари на кам'яну чашу в печері, — пригадав Гаррі, що теж не зміг викликати фальшивий медальйон.
— То як же нам його знайти? —запитав Рон.
— Пошукаємо вручну, — відповіла Герміона.
— Чудова ідея, — закотив очі Рон й поновив обмацування штор.
Понад годину вони обшукували кімнату, та врешті—решт були змушені визнати, що медальйона в ній нема.
Сонце вже зійшло; його проміння сліпило їх навіть крізь запорошені вікна сходового майданчика.
— Він може бути захований деінде в будинку, — підба дьорливим тоном сказала Герміона, коли вони спускалися по сходах. У ній наростала рішучість, тоді як Гаррі з Роном помалу занепадали духом. — Зумів Реґулус знищити медаль йон чи ні, але йому треба було ховати його від Волдеморта, правда? Пам'ятаєте всі ті жахливі штуки, яких нам доводило ся позбуватись, коли ми тут були минулого разу? Годинник, що шпурлявся шурупами, або старі мантії, що намагалися задушити Рона? Можливо, Реґулус поставив їх для захисту схованки з медальйоном, хоч ми того не усвідомили в… в…
Гаррі й Рон подивилися на неї. Вона завмерла з піднятою ногою і з таким безглуздим виглядом, наче її щойно обробили забуттятусом; навіть очі розфокусувалися.
— …в той час, —закінчила вона пошепки фразу.
— Щось не так? — стривожився Рон.
— Ми знайшли медальйон.
— Що? — вигукнули разом Гаррі й Рон.
— У вітальні в шафі. Ніхто не міг його відкрити. А ми…
ми…—
Гаррі наче хто бухнув цеглиною. Він пригадав: він навіть тримав ту штуку в руках, коли вони по черзі намагалися її відкрити. її ще потім кинули в мішок з непотребом разом з тютюнницею, де був порошок для бородавок, та з катеринкою, від музики якої всі засинали…
— Крічер тоді багато чого від нас заникав, — пригадав Гаррі. Це був єдиний шанс, їхня єдина слабка надія, і він збирався до останнього чіплятися за цю соломинку. — У нього там був цілий склад різного мотлоху в комірчині біля кухні. Ходімо.
Перестрибуючи через дві сходинки, він побіг сходами вниз, друзі кинулися за ним. У коридорі вони наробили такого галасу, що розбудили портрет Сіріусової матері.
— Нечисть! Бруднокровці! Мерзота! —верещала вона, та вони вже влетіли в розташовану в підвалі кухню й захряс нули за собою двері.
Гаррі перебіг приміщення, зупинився біля Крічерового буфета й шарпнув дверцята. Там було кубло зі старих брудних ковдр, у якому колись спав ельф—домовик, проте блискучих дрібничок, що їх любив збирати Крічер, вони не виявили. Там узагалі нічого не було, крім старої книжки під назвою "Шляхетність природи: чаклунська генеалогія". Не вірячи власним очам, Гаррі схопив ковдри й почав їх трусити. Дохла миша випала й зловісно покотилася по підлозі. Рон застогнав і впав на кухонний стілець, а Герміона заплющила очі.
— Це ще не все, — буркнув Гаррі і голосно покликав: — Крічере!
Щось гучно ляснуло, і ельф—домовик, якого Гаррі так неохоче перебрав як спадщину від Сіріуса, виник хтозна—звідки перед холодним і порожнім каміном: крихітний, пів—людського зросту заввишки, з обвислою складками блідою шкірою і білим волоссям, що густо стирчало з кажанячих вух. Він і досі носив на стегнах ту саму брудну ганчірку, що й у день їхньої першої зустрічі, а зневажливий погляд, яким він зміряв Гаррі, свідчив, що його ставлення до нового власника змінилося не більше, ніж його костюм.
— Хазяїне, —проквакав Крічер і низько вклонився, бурмочучи під ніс:
— Знову в старому будинку моєї хазяєчки зрадник роду Візлі з бруднокровкою…
— Я тобі забороняю називати будь—кого "зрадником роду" чи "бруднокровкою", — прогарчав Гаррі. Навіть якби ельф і не видав Сіріуса Волдемортові, Гаррі все одно вважав би, що ця істота з довгим, схожим на хобот, носом і налитими кров'ю очима мерзенна й бридка.
— Маю до тебе питання, —подивився Гаррі на ельфа й серце його закалатало,—і наказую відповідати правдиво. Зрозумів?
— Так, хазяїне, —Крічер вклонився ще нижче. Гаррі бачив, як беззвучно ворушаться його губи, поза сумнівом, шепочучи образи, які йому заборонили промовляти вголос.
— Два роки тому, — почав Гаррі, серце в якого мало не вилітало з грудей, —у вітальні нагорі був великий золотий медальйон. Ми його тоді викинули. Ти його вкрав?
На мить запала тиша, ельф випростався, щоб глянути Гаррі в обличчя. І сказав: —Так.
— І де він зараз? — зрадів Гаррі, а Рон і Герміона аж засві тилися.
Крічер заплющив очі, ніби не хотів бачити їхньої реакції на його відповідь.
— Пропав.
— Пропав? — перепитав Гаррі, і вся його радість наче випарувалась. — Як це пропав?
Ельф затрусився. Він вагався.
— Крічере, — розлютився Гаррі, — наказую тобі…
— Манданґус Флечер, — проквакав ельф, не розплющуючи очей. — Манданґус Флечер усе вкрав: фотографії міс Бели і міс Циссі, рукавички моєї хазяєчки, орден Мерліна першого ступеня, келихи з родинним гербом і… і…
Крічер хапав ротом повітря. Його запалі груди швидко здіймалися й опускалися, а тоді він розплющив очі і так заверещав, що аж кров похолола в жилах.
— …і медальйон, медальйон хазяїна Реґулуса, Крічер зро бив погано, Крічер не зміг виконати його наказу!
Гаррі зреагував інстинктивно: коли Крічер нахилився до коцюби біля каміна, він стрибнув на ельфа й притис його до підлоги. Герміонин крик додався до Крічерового лементу, однак Гаррі перекричав їх обох:
— Крічере, наказую тобі заспокоїтись!
Він відчув, що ельф завмер, і послабив хватку. Крічер лежав пластом на холодній кам'яній підлозі, а з його булькатих очей рікою текли сльози.
— Гаррі, пусти його! — прошепотіла Герміона.
— Щоб він відчихвостив себе коцюбою? — пирхнув Гаррі, стаючи біля ельфа навколішки. — Думаю, не варто. Так, Крічере, кажи правду: звідки ти знаєш, що це Манданґус Флечер украв медальйон?
— Крічер сам бачив! — зойкнув ельф, а сльози стікали з його рила в рот, повний сірих зубів. — Крічер бачив, як він вилазив з Крічерової комірчини з повними руками Крічеро—вих скарбів. Крічер сказав злодюзі зупинитися, але Манданґус Флечер зареготав і в—втік…
— Ти сказав, що це був медальйон "хазяїна Реґулуса", — допитувався Гаррі. — Чому? Де він узявся? Що з ним робив Реґулус? Крічере, сядь і розкажи мені все, що знаєш про цей медальйон і що з ним робив Реґулус!
Ельф сів, скрутився клубком, встромив мокре лице між коліна й почав гойдатися туди—сюди. Коли заговорив, голос його був глухий, однак цілком виразний у лункій тиші кухні.
— Хазяїн Сіріус утік звідси, то й скатертю дорога, бо він був поганий хлопець і мучив мою хазяєчку своїми брудними витребеньками. А от хазяїн Реґулус мав гідність. Він з по шаною ставився до доброго імені Блеків і до свого шляхет ного чистокровного походження. Роками він говорив про Темного Лорда, що мав вивести чаклунів зі схованки, щоб керувати маґлами й тими, хто був маґлівського роду… а як йому виповнилося шістнадцять, хазяїн Реґулус приєднався до Темного Лорда. Він був такий гордий, такий гордий, такий радий служити…
— Минув рік, і якось хазяїн Реґулус зайшов на кухню поба читися з Крічером — хазяїн Реґулус завжди добре ставився до Крічера. І хазяїн Реґулус сказав… він сказав…
Старий ельф загойдався ще швидше.
— …сказав, що Темному Лордові потрібен ельф.
— Волдемортові був потрібен ельф? — перепитав Гаррі і глянув на Рона й Герміону, спантеличених так само, як і він.
— О, так, — простогнав Крічер. — І хазяїн Реґулус добровільно зголосився віддати Крічера. Це була велика честь, сказав хазяїн Реґулус, велика честь для нього і для Крічера, котрий мав виконати те, що йому накаже Темний Лорд… а потім п—повернутися додому.
Крічер загойдався ще швидше, його дихання переривалося схлипуванням.