Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
Минуло ще чверть години, і він був змушений визнати, що закінчення листа пропало. Можливо, цей аркуш десь загубився за ці шістнадцять років, що минули з його написання, а може, його забрав той, хто обшукував кімнату? Гаррі ще раз перечитав листа, шукаючи тепер якихось натяків, чим міг бути цінний другий аркуш. Сумнівно, щоб смертежерів зацікавила його іграшкова мітла… потенційно корисною могла бути тільки інформація про Дамблдора. " Не дуже схоже на правду, щоб Дамблдор…"… Що?
— Гаррі? Гаррі! Гаррі!
— Я тут! — відгукнувся він. — Що сталося?
За дверима затупотіли кроки, і в кімнату ввірвалася Термітна.
— Ми прокинулися й не знали, де ти! — пояснила вона, задихаючись. Тоді озирнулася й гукнула:
— Роне! Я його знайшла!
Роздратований Ронів голос озвався луною на кілька поверхів нижче.
— Добре! Скажи йому, що він дурко!
— Гаррі, будь ласка, не зникай, ми так перелякалися! Чого ти взагалі сюди пішов? — Вона окинула поглядом розгардіяш у кімнаті. — Що ти тут робив?
— Глянь, що я знайшов.
Він показав листа від матері. Поки Герміона читала, Гаррі дивився на неї. Дочитавши, вона глянула на нього.
— Ой, Гаррі… —А ще оце.
Він дав їй подерту фотографію, і Герміона всміхнулася, дивлячись на малого, що гасав туди—сюди на іграшковій мітлі.
— Я шукав закінчення листа, — сказав Гаррі, — але його тут немає.
Герміона роззирнулася.
— Це ти тут усе порозкидав, чи хтось іще раніше? —Хтось тут копирсався раніше, — сказав Гаррі.
— Я так і думала. У всіх кімнатах, куди я зазирала по дорозі сюди, все розкидано. Що вони, по—твоєму, шукали?
— Якщо то був Снейп, то інформацію про Орден. —Та він і так усе знає, він же сам був у Ордені!
— Тоді, —Гаррі кортіло обговорити свою теорію, — можливо, інформацію про Дамблдора? І вона, скажімо, була в другій частині листа. Ти знаєш, про яку Батільду згадує мама? Знаєш, хто це така?
— Хто?
— Батільда Беґшот, авторка…
— "Історії магії", — договорила за нього Герміона, явно зацікавившись. —То твої батьки її знали? Вона була блискучим істориком магії.
— І вона й досі жива, — повідомив Гаррі, — і живе в Ґод—риковій Долині. Це про неї говорила на весіллі Ронова тітка Мюріель. Вона добре знала Дамблдорову родину. Цікаво було б з нею поговорити, скажи?
Герміонина усмішка була надто всерозуміюча, щоб Гаррі це могло сподобатись. Він забрав листа з фотографією і запхав у капшучок на шиї, щоб не дивитися на неї й не видати своїх думок.
— Я розумію, чому ти хотів би поговорити з нею про маму з татом, і про Дамблдора, — сказала Герміона. — Але це навряд чи нам допоможе в пошуках горокраксів, правда? —
Гаррі мовчав, і вона вела далі: — Гаррі, я знаю, що ти дуже хочеш побувати в Ґодриковій Долині, проте мені страшно… Страшно, що ті смертежери так легко нас учора знайшли. Я відчуваю, що ми повинні уникати того місця, де поховані твої батьки. Я переконана, що смертежери тільки й чекають, коли ти там з'явишся.
— Не тільки про це йдеться, — Гаррі й далі уникав її по гляду. — Мюріель на весіллі говорила про Дамблдора різне. Я хочу знати правду…
Він переповів Герміоні почуте від Мюріель. Коли закінчив, Герміона сказала:
— Тепер я, Гаррі, розумію, чого ти такий засмучений…
— …я не засмучений, — збрехав він, — я просто хотів би знати, правда це чи ні…
— Гаррі, невже ти сподіваєшся почути правду від такої злої старої баби, як Мюріель чи від Ріти Скітер? Як ти можеш їм вірити? Ти ж добре знав Дамблдора!
— Думав, що знав, — пробурмотів він.
— Ти ж сам знаєш, як мало правди було в тому, що Ріта писала про тебе! Додж має рацію — як можна дозволяти таким людям паплюжити твою пам'ять про Дамблдора?
Він відвернувся, намагаючись нічим не виказати образу, яку відчував. Знову те саме: вибирай, кому вірити. А він хотів правди. Чому ж усі ставали йому на заваді?
— Може, підемо на кухню? — запропонувала після корот кої паузи Герміона. — Пошукаємо щось на сніданок?
Гаррі неохоче погодився, й вийшов за нею на сходовий майданчик, де були ще одні двері. На них виднілися глибокі подряпини під маленькою табличкою, якої він не помітив у темряві. Зупинився прочитати напис. Це було невеличке, однак претензійне оголошення, каліграфічно написане від руки. Таке міг повісити на дверях своєї кімнати Персі Візлі.
Не заходити
без спеціального дозволу
Реґулуса Арктура Блека
Хвилювання охопило Гаррі, та не відразу він збагнув, чому. Ще раз перечитав напис. Герміона була вже далеко внизу.
— Герміоно, — покликав, сам дивуючись, що голос звучить так спокійно. — Вернися сюди.
— А що там таке?
— Р.А.Б. Здається, ми його знайшли. Герміона зойкнула й вибігла сходами назад. —У маминому листі? А я не бачила…
Гаррі захитав головою й показав на Реґулусову табличку. Герміона прочитала й так міцно вчепилася Гаррі в руку, що він аж скривився.
— Сіріусів брат? — прошепотіла вона.
— Він був смертежер, — повідомив Гаррі. — Сіріус мені про нього розповідав. Вступив у смертежери ще замолоду, а потім йому стало страшно, й він хотів їх покинути… а вони його вбили.
— Усе збігається! — вигукнула Герміона. — Якщо він був смертежер, то мав доступ до Волдеморта, а коли розчарувався, то, можливо, захотів Волдеморта знищити!
Вона відпустила Гарріну руку, перехилилася через бильця й крикнула:
— Роне! РОНЕ! Іди сюди, бігом!
Захеканий Рон прибіг за секунду, з чарівною паличкою напоготові.
— Що таке? Якщо знову велетенські павуки, то я хотів би спершу поснідати…
Він насупився на табличку на Реґулусових дверях, яку йому мовчки показувала Герміона.
— Що? Це ж Сіріусів брат? Реґулус Арктур… Реґулус… Р.А.Б.! Медальйон… ви не думаєте?…
— Зараз побачимо, — відповів Гаррі. Штовхнув двері, але вони були замкнені. Герміона націлилася чарівною паличкою на замок і промовила:
— Алогомора.
Щось клацнуло, і двері відчинилися.
Вони переступили поріг разом, оглядаючись на всі боки.
Кімната Реґулуса була трохи менша, ніж Сіріусова, але теж зберігала дух колишньої величі. І якщо Сіріус намагався всіляко підкреслити свою відмінність від решти родини, то Реґулус акцентував на цілком протилежному. Слизеринські смарагдово—срібні кольори були скрізь — прикрашали ліжко, стіни, вікна. Над ліжком був ретельно вималюваний родинний герб Блеків з їхнім гаслом " Toujours Pur ". Нижче висіла ціла колекція пожовклих газетних вирізок, зчеплених докупи в клаптиковий колаж. Герміона перетнула кімнату, щоб їх роздивитися.
— Усі про Волдеморта, —сказала вона. — Реґулус, мабуть, не один рік був його фанатом, перш ніж пристав до смерте—жерів…
З покривала на ліжку здійнялася хмарка пилу, коли вона сіла, щоб перечитати вирізки. Гаррі тим часом помітив ще одну фотографію. На ній усміхалися й махали руками гравці гоґвортської квідичної команди. Підійшов ближче й побачив, що в кожного на грудях був герб зі змією — то були слизеринці. Реґулуса одразу можна було впізнати в хлопцеві, що сидів посередині першого ряду. Він був чорнявий і теж мав дещо зарозумілий вигляд, як і брат, хоч був нижчий, худіший і не такий вродливий, як Сіріус.
— Він був ловцем, — зауважив Гаррі.
— Що? — неуважно перепитала Герміона, занурена у вирізки про Волдеморта.
— Він сидить у першому ряду, посередині, а там завжди сидять ловці… але то таке, — урвав сам себе Гаррі, помітивши, що його ніхто не слухає.
Рон стояв рачки, шукаючи щось під шафою. Гаррі роззир—нувся по кімнаті, шукаючи ймовірних сховків, і підійшов до письмового стола. І тут уже хтось понишпорив. Усе в шухлядах було розкидане, порох, здавалося, тільки недавно осів, але цінного не було нічого: старі пера, застарілі обшарпані підручники, розбитий зовсім недавно каламар, чорнило анікого залило всю шухляду.