Ранковий прибиральник
- Автор: Роздобудько Ирен Витальевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-24-9
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Ранковий прибиральник». Краткое содержание книги:
— Вiн лише хотiв узяти пробу зi скульптури.
— Це не має значення.
Так, тепер нiчого не мало значення… Але все-таки, покопирсавшися в Iнтернетi, я знайшов адресу й написав листа професору Габаллу Алi Габаллу, про якого Ед вiдгукувався дуже шанобливо. У листi я виклав суть справи — може, кострубато й занадто емоцiйно, але я не мiг допустити, щоб Еда, цього чудового хлопця, потрактували як простого «домушника». I ще менi хотiлося, щоб пiсля мого листа представники ЮНЕСКО добряче потрусили Кретьєна.
Потiм я скликав дiвчат, i ми поїхали на острiв.
…Сидiли мовчки пiд палючими променями сонця; я налив у склянку вiскi й накрив шматочком хлiба. Дивно… Недавно я сидiв перед такою самою склянкою. Тiльки хлiб лежав поруч.
Ми не могли говорити. Сiбiлла хлюпала носом, потiм стрiмголов стрибнула у воду i попливла до свого каменя, довкiл якого кружляла минулого разу. Ми з Марiєю залишилися сам на сам.
— Але ж Ед, — сказала вона, — заходив до мене.
— Вiн був у тебе закоханий.
— Я знаю.
— Знаєш?
— Так. Вiн сказав менi про це. А ще сказав, щоб… Щоб я берегла тебе, тому що тобi тут самотньо, тому що ти — незвичайний…
Менi перехопило горло.
— Але я не сказала йому, що ми розiйшлися, — продовжувала Марiя. — Щоб не обнадiювати…
— Вiн хотiв подарувати тобi цього клятого сокола в коробцi з-пiд торта…
— Не знаю, чи я це заслужила, Майкле… Але якби можна було все повернути, я б вiдмовила Еда вiд цього вчинку!
— Якщо чоловiк щось вирiшив — його зупинити неможливо… — спробував пояснити я.
— Я теж залишаю тебе, — сказала Марiя де Пiнта. — Незабаром лечу в Лондон до двоюрiдної сестри. Буду вступати в унiверситет. Грошi я маю… Хотiла заощадити на свiй будиночок та iншi дурницi для… життя. А тепер усе iнакше. Може, й на краще…
У її голосi бiльше не звучала надiя. З тiєї ночi, коли я припхався до неї з квiтами, нам стало простiше спiлкуватися. Ми розмовляли, як друзi.
— I ти, Бруте? — сказав я.
— Нiчого не поробиш, Майкле, — знизала плечима вона. — Тут мене задушать спогади про моє фiаско. На жаль… Жiнцi дуже нелегко змиритися з тим, що нею знехтували.
Вона вiдвернулась, i яскравий промiнь сонця м’яко окреслив її профiль, згладив рiзкуватi риси, позолотив довгi вiї та брови. Її високе чоло свiтилося, мов порцелянове. I я помiтив, що її темнi очi, як говорив Ед, мають дивний фiолетовий вiдтiнок…
— Ти дуже красива, Марiє, — сказав я. — В тебе буде будинок iз садом та басейном. I дуже гарний чоловiк. Такий, яким би мiг бути Ед.
— Так, так… Напевно… — неуважно промовила вона i помахала рукою Сiбiллi, яка пiдпливала до берега.
Ми ще випили. I знову мовчали. Говорити про те, яким славним хлопцем був Ед, не мало сенсу, — ми це й так знали. Я був вдячний дiвчатам, що вони не голосять i не прокручують знов i знов ту трагiчну ситуацiю, як мiсiс О’Тулл чи Аль Венетто. Менi захотiлося кiлька хвилин побути на самотi, я стрибнув у море, поплив, солона вода заливала моє обличчя. Потiм озирнувся. Побачив острiвець i фiгурки на березi — такi маленькi, нiбито дивився на них у польовий бiнокль. Начебто дуже здалеку — з гори чи з вiдстанi пташиного польоту. Вони залишалися по той бiк моря.
Я рано повернувся додому. Удень Еда вiдспiвували, але я не пiшов до церкви. Бракувало менi ще урни, наповненої тим, що ранiше було Едом… Якби я мав на це право, то розвiяв би прах над морем. Певен, Ед був би не проти. Але хто б мене послухав?
Мiсiс О’Тулл, як завжди, сидiла у своєму крiслi бiля порога. Нинi — в чорному капелюшку. В мiстi багато хто додав до свого одягу жалoбну деталь — нашийну хустку, косинку, капелюшок, стрiчечку. Тут усi знали один одного, усiм було шкода бiдолаху Еда, всi проклинали Кретьєна. Я по змозi пiдливав олiї у вогонь, пошепки переказуючи гiпотезу Еджiдiо. Тепер стариганевi доведеться денно i нощно пильнувати свої скарби!
— Хочете кави? — запитала мене господарка.
Але сьогоднi менi не хотiлося нi з ким розмовляти. Я подякував i вiдмовився, пославшись на втому й головний бiль. Зачинився в кiмнатi й лiг на лiжко, втупив погляд у стелю.
Минуло не так багато часу вiдтодi, коли я переступив порiг 713-го i коли познайомився з Еджiдiо. Подiї розвивалися надто стрiмко. Я виразно вiдчував, як гарячий Господнiй нiж крає залишки моєї долi, як вершкове масло. Iнодi так буває. Живеш — i нiчого не вiдбувається, а потiм раптом усе починає катастрофiчно змiнюватися. На спокiйнiй рiчковiй течiї виникають порiг за порогом, i вiдстанi мiж ними скорочуються. Тiльки тримайся!