Ранковий прибиральник
- Автор: Роздобудько Ирен Витальевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-24-9
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Ранковий прибиральник». Краткое содержание книги:
— Марiє! — зiскочив я з крiсла, сiв бiля її нiг i взяв її руки у свої (це дуже нагадувало сцену з жiночого роману, але менi було начхати!). — Я не знаю, що менi потрiбно… Може, якийсь час. Ти могла б дати менi час?
Вона знову хитнула головою з боку в бiк.
— В тебе його й так було забагато. Я не хочу зв’язувати тебе нi часом, анi жодними обiцянками й зобов’язаннями. I не хочу чекати. Це боляче. Можеш iти. Iнодi будемо пити каву, якщо випадково зустрiнемося в мiстi, так?
Я поцiлував її долоню й пiднявся з колiн. Нiчого не мiг додати до того, що вона вже сказала. Був їй вдячний.
— Майкле… — покликала вона, коли я вже тупцював на порозi. — Це — через iншу жiнку… чи просто так?
Вона знову перетворилася на ту пiдозрiливу Марiю де Пiнта, яку я добре знав до цiєї нiчної розмови.
— Ти — найкраща жiнка в Мальтi! — сказав я. — А я — повний кретин! Вважатимемо, що ти дала менi час на роздуми?!
— Вiчнiсть! — вiдповiла вона. — Я даю тобi на роздуми цiлу вiчнiсть, Майкле! Усе. Iди. Я хочу спати!
Я зачинив за собою дверi, прекрасно знаючи, що вона вткнулась обличчям у подушку.
Вiдчуття втрати не полишало мене всю дорогу до будинку Стефанiї О’Тулл, але я був упевнений, що вчинив правильно.
Я зайшов у кiмнату i позирнув на годинника: спати менi залишалося зовсiм недовго. Я лiг, не роздягаючись — на це в мене вже забракло сил.
Я майже не спав. Перед очима поставали картини моїх коротких побачень iз Марiєю де Пiнта, її легенькi, майже невагомi дотики. Може, я даремно все це затiяв? Де я знайду ще жiнку, готову зустрiчатися з прибиральником-чужоземцем? Можна було б спробувати iз Сiбiллою, але я вже пробував. У неї купа залицяльникiв, та й розмови про кiно мене стомлювали.
Одне слово, як завше, не виспався. I на перекличцi в пана де Пiро куняв. Кiмнати вирiшив прибирати почергово. Першим було помешкання комiвояжера-американця. Я вiдiмкнув номер, прочинив балконнi дверi й завмер: зверху долинали голоси, люди — чоловiк i жiнка — говорили знайомою менi мовою. Я не мiг не прислухатися, тим бiльше, що тональнiсть розмови обпекла мене — так чоловiки й жiнки можуть говорити тiльки там, звiдкiля я приїхав.
— Куди це нас занесло? Тут навiть немає пристойного пляжу! Чому я повинен жити в цiй висотцi? Де море? Саме лише камiння!!! А цiни! Тут усе втричi дорожче, нiж у Штатах! — голосом примхливої дитини говорив вiн.
— Що ж поробиш? Може, переїдемо на Ґозо… Там, кажуть, є пляж… — тьмяним утомленим голосом вiдгукнулася дружина.
— На фiга менi цей Ґозо? Взагалi, на фiга менi ця дурнувата країна?
— Ну, заспокойся… Що-небудь придумаємо…
— Ось ти i думай! А я пiшов до бару.
Давно я такого не чув! Це була сiмейка на кшталт багатьох, знайомих менi з колишнього життя, в якому всiм заправляла звичка. Я навiть мiг уявити зацькований погляд жiнки й розлюченi круглi очi її чоловiка. Зазвичай такi неодмiнно знiмають свiй вiдпочинок на вiдеокамеру, ходять на прем’єри модних мюзиклiв i збирають бiблiотеку, в якiй корiнцi книг повиннi гармонiювати з кольором шпалер. Я раптом зрозумiв, чому мене iнодi так дратувала Марiя — вона могла б бути саме такою дружиною, покiрною й уярмленою. I саме зi мною, генетичним тираном, вона б набула такий зацькований погляд. Добре, що цього не станеться… Я давно не чув цiєї мови й не припускав, що вона викличе в мене таку реакцiю: я розлютився. Пiднятись би поверхом вище, увiйти й згребти цього пришелепкуватого в оберемок! Стоп. Як кажуть американи, це їхнi проблеми.
Я взявся до роботи й доволi швидко прибрав свої номери. Причому сьогоднi в кiмнатi мого кривдника був iще бiльший бедлам, нiж ранiше. Але я прибрав тут iз особливою стараннiстю.
У 713-му мене чекав сюрприз: iз минулого дня там нiчого не змiнилося. Навiть постiль залишилась iдеально чистою й не зiм’ятою. Все лежало на колишнiх мiсцях. Тiльки бiля порога стояли кросiвки, а черевичкiв на високих пiдборах не було. Зрозумiло: вона в готелi не ночувала. Мене раптом охопили ревнощi. Ось як! Виглядає, що вона тут не самотня? Отже, така, як усi?!
Потiм я захвилювався: раптом iз нею щось сталося? Я уявляв неуважну мрiйницю в окулярах, iз розгубленим поглядом i незграбними рухами. З нею могло статися все що завгодно! Я ще раз ретельно перевiрив номер — мiг-бо визначити на око, чи ночував у ньому гiсть. Професiйна спостережливiсть мене не пiдвела. Сьогоднi вночi тут i муха не пролетiла. Мене затiпало, як бабусю, що загубила в супермаркетi внука.
Я швидко закiнчив роботу, переодягся i спустився в хол. На рецепцiї сидiв Скотт Вайль.
— Послухай, Скоттi, — сказав я. — Панi з 713-го залишала ключ?