Зарубіжний детектив

Дуже категорична особа: підозрюю, що вона з тих дітей, які ні разу не спізнали на своїм віку мінливостей долі. Напевне, єдина дитина у батька-матері, вигодувана пташиним молоком, а не материнським. Щоб перевірити свій здогад, рубаю з плеча:

— У вас є брати, сестри?

— А який це має стосунок до мети вашого візиту?

Хм… цим вона тільки підтверджує мій здогад. Не зводячи очей з капців під ліжком, я запитую її:

— На той час, коли ви розійшлися з Крістіаном Лукачем, у вашому житті вже був хтось інший?

— Я відмовляюся відповідати, — вона нахиляється, хапає пляшку з коньяком; довге волосся, зачесане рівно, спадає їй на обличчя. — Ще питимете?

Я тріпаю головою. Ба, не стримуюсь, щоб не зауважити:

— А ви не забагато п’єте?

— А яке міліції діло, скільки я п’ю, де п’ю, з ким п’ю?

Ох, ці «нащадки», які з’явилися на світ божий на горішніх щаблях суспільної ієрархії, які з колиски відчули переваги становища своїх батька-матері. Щенята, які певні, що їм усе дозволено, бо їхній батько цар і бог!

Дивлюся, як вона знову наливає келих, пригублює з нього, як уже не приховує свого роздратування:

— Вам ще щось потрібно від мене?

Мене це не збиває з плигу, я веду далі:

— Так. Отже, коли ви бачили Крістіана Лукача востаннє?

— Я вам уже сказала: від дня нашої розлуки ми не зустрічались.

— Ви, звичайно, знайомі з Лукрецією Будеску. Так от, вона свідчить, що нещодавно бачила вас разом.

На її бездоганному, надзвичайно вродливому й надзвичайно холодному обличчі з’являється ядуча посмішка.

— Лукреція Будеску?! — вигукує вона зневажливо. — Ота хатня робітниця? Психопатка… на цвіту прибита… Ота велелюбна дурка… Вона і в Крісті була хворобливо закохана, і, коли я, бувало, не прийду до нього, підглядала у шпарку, чим ми займаємось!.. І ця недоумкувата дає свідчення! Браво! Чудово! Просто чудово!.. Вона навіть не знає, чого хоче… Всі ці сексуальні маніячки, вільні від душевних переживань, стріляють з гармат по горобцях. Було б непогано, товаришу, перш ніж брати у неї свідчення, перевірити її у психіатра!

Все почуте від неї не залишає мене байдужим. А як точно поставила вона діагноз хатній робітниці, що прибирала в кімнаті її колишнього коханого! Я не ставлю під сумнів її твердження, бо переконаний, що вона має рацію. Але мені не хочеться відхилятися далеко від своєї мети.

— А все ж ми з вами не уточнили, коли ви бачили Крістіана востаннє. Чи були ви в нього ще?

Петронела відповідає мені без вагань:

— Ні, я більше не була. Хто він став для мене? Відрізана скибка. Нащо повторювати все спочатку? Та й не люблю я хлебтати вчорашню юшку! Зустрічались іноді випадково на вулиці. Я робила все можливе, аби не відкрилася його рани, щадила його самолюбство.

І ніби точно за графіком міняє спою позу, елегантно поклавши ногу на ногу.

— У течці з малюнками Крістіана Лукача я знайшов наш портрет. Коли ви позували йому?