Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Ця новина означала лише одне. Вони мусили негайно згортати табір і тікати, не зважаючи на те, що стан дитини значно погіршився. Джейн Клейтон надто добре знала вдачу росіянина і була певна: він відніме дитину тієї самої миті, коли знову спіймає їх. А ще вона знала, що розлука для дитини означатиме негайну смерть.

І вони рушили вперед, крізь гущавину, давньою, майже зовсім зарослою стежкою, а носії-мосули один по одному зникали. Ці люди служили їм досить вірно доти, доки не було небезпеки попасти росіянинові в лабети. Мосули так багато начулися про неймовірну жорстокість Рокова й мали перед ним такий непоборний жах, що тепер, коли дізналися, що Роков зовсім близько від них, їхні полохливі серця більше не могли витримувати. Тубільці при першій нагоді покинули трьох білих.

Але Андерссен і леді Грейсток ішли далі й далі. Швед простував попереду, прорубуючи дорогу крізь зарості там, де стежка ставала геть непрохідна, тож молода жінка мусила нести дитину сама.

Вони йшли увесь день. Ближче до вечора зрозуміли, що всі їхні зусилля були марні. Зовсім близько почулися голоси великого загону, для якого втікачі й проклали шлях.

Коли стало цілком очевидно, що їх ось-ось наздоженуть, Андерссен сховав Джейн за великим деревом, накривши її з дитиною гілками.

— Далі, за півтора кілометра звідси, є селище, — сказав він їй. — Мосули розповіли мені, де воно є, перш ніж утекти від нас. Я буду пробувати відвернути росіянина від вашого сліду, то ви підете в селище. Я думаю, вождь бути приязний до білих — мосули казати мені, що він є такий. В кожному разі це все, що можна зробити. Потім ви кажіть вождю, щоби вас відвезти до селища мосулів на узбережжі знову, а корабель скоро бути в гирлі Угамбі. Там ви бути в порядку. Хай вам щастить, леді!

— А ви куди підете, Свене? — спитала Джейн. — Чом ви не сховаєтеся тут і не підете зі мною до моря?

— Я маю сказати росіянинові, що ви вмерти, щоб він вас більше не шукати, — усміхнувся Андерссен.

— Чом ви не можете приєднатися до мене після того, як скажете йому це? — наполягала жінка.

Андерссен похитав головою.

— Я не думати, що я ще скласти комусь компанію після того, як сказати росіянину, що ви мертві, — сказав він.

— Невже ви думаєте, що він уб’є вас? — спитала Джейн, хоча в глибині серця знала, що великий негідник учинить саме так.

Андерссен не відповів, лише знаком наказав мовчати, показавши на стежку, якою вони щойно пройшли.

— Хай там що, — прошепотіла Джейн Клейтон, — а я не дозволю вам загинути за мене, якщо тільки зможу якось цьому запобігти. Дайте мені ваш револьвер! Я вмію стріляти, і разом ми стримуватимемо їх, аж доки знайдемо якийсь спосіб утекти.

— Нічого з цього не вийти, леді, — відповів Андерссен. — Хіба що вони схопити нас двоє, а тоді вже напевне я нічим вам не зарадити. Подумайте про дитину, леді! Ви тоді втрапити до рук Рокова обоє знову. Заради дитини ви мусите поводитися так, як я казати. Ось вам моя рушниця і набої — вони вам можуть знадобитися.