Над планетою — «Левіафан»
- Автор: Бедзик Юрий Дмитриевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над планетою — «Левіафан»». Краткое содержание книги:
Пригоди Ріхтера, складні перипетії його особистого життя, пошуки шляхів до правди й становлять динамічне тло цієї повісті.
— Ми й досі боїмося підняти руку на нелюдів, — сказав Зіберт.
— Наївний гандізм уже коштував мільйонів жертв.
— Годі відступати!
— Якщо вони захоплять «Левіафана», діло повернеться до катастрофи. «Левіафан» став метою їхньої політики. Руками штосгауерів дехто хотів би розпалити на землі добре кострище.
— Ми мусимо захистити корабель, перепинити дорогу бандитам.
— Поставити вимогу перед фірмою…
Зіберт журливо посміхається. Ставили вже вимогу. Всі пороги пооббивали у Вальтера Кірхенбома, та так нічого й не домоглися. Тепер вони повинні взяти справу в свої руки. Так, тільки в свої. Друзі миру — це могутня організація, у якої є сили й засоби боротися проти націстів. Міський комітет мусить скупчити всі свої зусилля на охороні корабля-велетня. Всю увагу населення! Які пропозиції щодо цього?
— Широко висвітлювати хід будівництва в пресі, — говорить молода журналістка. — Ми, газетярі, беремо справу на себе.
— Вести роботу серед військових і поліції, — кидає з свого місця русявий офіцер.
— Екскурсії на завод. Більше людей, більше симпатій до корабля…
Починаються суперечки. Гамір, вигуки, пересування стільців зливаються в глухий шум. Ганс прикриває двері, зітхає розчаровано. Так і не вдалося доповісти товаришеві Зіберту про виконану роботу. Де там доповідати? Стільки тих проблем зав'язалося навколо «Левіафана», що, мабуть, комітет просидить до самої ночі.
І раптом розчиняються двері, щось темне, розвихрене з розгону влітає з парадного, мало не збиває Ганса з ніг.
— Віллі, це ти? — впізнав свого маленького друга Блютнагель.
Хлопча задихається від шаленого бігу, груди його так і ходять, так і підскакують. Він тягне Ганса кудись у куток. Той пробує опиратись, жартує, куйовдить хлопцеві чубчика. Але Віллі, сповнений дивної серйозності, не піддається на жарти.
— Послухай, Ганс… де дядько Зіберт?.. Ну, чого ти шкіриш зуби?.. Де дядько Зіберт?
Гансові, нарешті, щось проблискує в свідомості. Він садовить Віллі біля себе. В чому річ? Де горить? Хай Віллі все спокійнісінько розповість своєму другові. Може, вони обійдуться без дядька Зіберта. У дядька Зіберта он яка важлива нарада, не будуть же вони турбувати його дрібницями…
— Дрібницями? — вигукнув з обуренням Віллі. — Та зараз там таке лихо скоїться!.. Таке лихо…
І він у кількох словах оповідає Гансові про події на товарній станції. Про страшні події, які, може, вже скінчилися непоправною бідою, загибеллю всього радянського газу.
— Газу! — зривається на ноги Ганс. Загнав у чуприну всю п'ятірню, подумав мить. Веснянкувате обличчя зблідло, в очах спалахнула напружена думка.
Що ж, доведеться потурбувати комітет. Зрештою, він Блютнагель, сам є членом комітету… Гаяти час ніколи.
Ганс рішуче відчиняє двері, входить у гарячий вихор голосів. Підняв руку, просить уваги. Радянський газ, який щойно прибув на товарну станцію, під загрозою.
— Що? — одним порухом звертаються до нього всі обличчя адеемівців.
— Ось прийшов Віллі Губмахер, — вже спокійніше промовляє Ганс, кивнувши на свого друга, — каже, що асберівці оточили товарну станцію. Хочуть зруйнувати газгольдери і випустити «флегматизований водень».
На його обличчі лежить вираз такої зібраної рішучості, а в голосі бринить така тривога, що всі одразу ж, без зайвих пояснень, осягають зловісне значення його слів. Зіберт тоном командира віддає наказ:
— Прошу всіх членів комітету взяти участь у рятуванні. Пане Майнек, ваш завод повинен дати двадцять чоловік. Рудольф Бломберг, ваш — сорок п'ять. Хто тут від електролампового? Екстрімер, ви? Прошу всю групу… Телефон у вашому розпорядженні. Блютнагель — негайно на завод до Крейського! Дві машини і всіх, кого може.
Ганс перший вибігає з кабінету, обнімає за плечі Віллі.
— Хочеш зі мною?
— Гансику! Любий…
— Ну, ходім, ходім! Покажеш дорогу! А ввечері… три порції найкращого морозива.
Моторолер харчить, порскає димом, струшується всім тілом і враз, ніби набравши в легені повітря, заспівує на повний голос свою бадьору пісню. Ганс і Віллі несуться вулицями міста, просто на величезну гору «Левіафана», що бовваніє за дахами будинків, як гордовитий айсберг.