Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
2) самореалізація права вільних і рівноправних громадян через такі інститути, як сім’я, церква, різні об’єднання, засоби масової інформації тощо;
3) добровільне формування інститутів - громадських об’єднань (прибуткових і неприбуткових) на засадах самоорганізації і самоврядування (знизу, а не конструюванням зверху за наказом держави) та регулювання внутрішніх відносин відповідно до корпоративних норм, які створює кожний з них;
4) взаємодія громадських об’єднань як вільних і рівноправних партнерів, що перебувають у відносинах конкуренції і солідарності;
5) задоволення матеріальних і духовних потреб та інтересів людини та її добровільних об’єднань завдяки громадській співпраці, що відбувається поза безпосереднім втручанням держави;
6) діяльність автономних осіб і їх об’єднань у межах різних соціальних норм та принципів - моральних, релігійних, звичаєвих, передусім правових;
7) виступає носієм принципу верховенства права і безпосереднім середовищем формування норм права в результаті багаторазового повторення одних і тих самих суспільних відносин, що вимагають формального упорядкування, тобто виробляє стандарт поведінки у межах фактичних відносин, а завдяки визнанню його державою цей соціальний стандарт доводиться до статусу юридичного, стає нормою права;
8) забезпечує самоорганізацію і структурування населення в народ - цілісний і повновладний суб’єкт права завдяки комплексу комунікативних правових інститутів;
9) слугує соціальним джерелом формування правової держави.
Структура громадянського суспільства є складною. Вона охоплює економічні сфери та інститути (приватна власність, вільна праця, підприємництво); організацію і діяльність об’єднань громадян (громадських союзів, політичних партій, профспілок, творчих асоціацій, релігійних громад, соціальних рухів тощо), що добровільно сформувалися; сферу освіти, виховання, науки, культури, сім’ї, систему засобів масової інформації тощо.
Головнім суб’єктом громадянського суспільства є автономна особа:
• суб’єкт, що усвідомлює себе вільним членом суспільства згідно з розумінням свободи, прийнятими в цьому суспільстві;
• суб’єкт, вільний економічно, наділений економічними правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб’єкт- власник»), і має право вибору форм і видів трудової діяльності, зокрема підприємницької;
• суб’єкт, вільний ідеологічно і політично, тобто має можливість бути членом політичної партії чи об’єднання, опозиційного щодо існуючої державної влади; має право брати чи не брати участь у виборі органів державної влади і місцевого самоврядування;
• суб’єкт, що усвідомлює свою відповідальність перед суспільством;
• суб’єкт, захищений законом від прямого втручання і свавільних обмежень з боку держави.
Головною передумовою свободи людини і всього суспільства є власність в усьому розмаїтті форм і видів, насамперед приватна власність, що виконує соціальну функцію. Власність покликана: 1) забезпечити добробут усіх; 2) відкрити економічний простір для власного збагачення на основі зростання інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і підприємливості.
Ринок у громадянському суспільстві є сферою товарного обміну між покупцями і продавцями - діє як саморегулююча система. Участь держави в цьому процесі виражається в тому, що вона допомагає налагоджувати й удосконалювати цю систему, створювати баланс між конкуруючими суб’єктами. Ринок відіграє вирішальну роль у розподілі ресурсів. На відміну від планової економіки, де прямі постачання за розпорядженням уряду стають нормою, у ринковій економіці рішення децентралізовані і регулюються ринком.
Вільна праця та її належні умови - неодмінний елемент громадянського суспільства. З розвитком ринку громадянське суспільство стає роботодавцем нарівні з державою. Переставши бути єдиним власником засобів виробництва, держава позбавляється переваги бути єдиним гарантом одержання кожним громадянином роботи. Проте держава зберігає відповідальність за взаємини учасників ринку: вона не повинна допускати хаосу і права сильного. Співвідношення праці і різних форм власності в громадянському суспільстві має бути таким, щоб праця давала змогу створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя.
Громадянське суспільство виправдовує свою назву не тим, що складається з громадян, а тим, що створює належні умови для реалізації їх можливостей працювати, для розвитку економічних відносин. Переваження в державі так званого «середнього класу» - один з показників сформованого в ньому громадянського суспільства.