Чорний лабіринт. Книга третя

У рік, коли я прибув на Україну, змінилося три уряди. Центральна рада, гетьман і, зрештою, Директорія. Для кожного з цих урядів збройною силою були «січові стрільці» на чолі з Євгеном Коновальцем та Андрієм Мельником, котрих Симон Петлюра розчерком пера перетворив на полковників. Ця гвардія Центральної ради не змигнувши оком перейшла на службу до Скоропадського, який був генерал-лейтенантом царської служби, а відтак монархістом і стояв за велику неділиму Росію. Якось мені довелося пройти коридорами влади гетьмана з листом від начальника штабу корпусу А. Мельника. Потикаючись то в одні, то в інші двері, я зустрів українського родового шляхтича Лизогуба, московського адвоката-чорносотенця Кістяковського, одеського біржового маклера Гутника. Всі троє молилися різним богам, мали різні політичні інтереси і водночас були міністрами одного уряду. Поставлений німецьким командуванням на чолі цього уряду, гетьман всея України, як тільки німецькі війська змушені були залишити українську землю, потягся в їхньому обозі до Берліна, де, як я пізніше довідався, отримав від президента фельдмаршала Гінденбурга 1000 марок на місяць довічного утримання. Це треба було чимось заслужити!..»