Амадока
- Автор: Андрухович София Юрьевна
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-629-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Амадока». Краткое содержание книги:
Амадока — найбільше в Европі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Европи і знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яти? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомости іншої людини?
amoromality Повернення спогадів. Повернення додому
Вона б ніколи на це не погодилась, якби це не було його бажанням. Вона ніколи б не пішла на такий величезний ризик — але ситуація розвинулася так блискавично, що вона не встигла оговтатись. І відступу не було: всі зусилля Романа витрачала на те, щоб утримувати видимість.
Так, тепер вона шкодувала лише про одне: про те, що почала ділитися власною любов’ю із зовнішнім світом.
Романа не сподівалася, що її перші повідомлення про віднайденого чоловіка і про їхню історію викличуть у соцмережах таку потужну реакцію. Вона не була готова до аж настільки загостреної, збудженої, ненормальної уваги. З одного боку, вона відчувала нестишний, непроминущий жах: це було схоже на утримування водоспаду. Навіть більше: йшлося не про один водоспад, а про тисячі водоспадів. Не про Ніяґару, а про Іґуасу — про каскади вбивчих вод, найбільший із яких має назву Горлянка Диявола.
З іншого боку, вона не могла зупинитися. Витримувати увагу було настільки ж складно і небезпечно, наскільки й приємно. Увага невідомих, невидимих, незнаних, чужих людей давала глибоку насолоду, що підсилювала їхній із Чоловіком зв’язок. Вона прив’язувала до себе, ставала навіть не потребою, а необхідністю, залежністю. Це був Романин наркотик, тимчасом як сама вона стала наркотиком для інших.
Щоденні фотографії їхнього з Чоловіком життя отримували в інстаґрамі тисячі лайків і поширень, і щоразу дедалі більше. Водоспади ставали все повноводішими. Засухи не передбачалось.
Її делікатна долоня на його жилавій шиї, покресленій стежками рубців у небезпечній близькості від яремної вени («Ніжне насильство любови») — 4135 лайків. Біла чашка з міцним паруючим еспресо на порепаній стільниці («Його улюблена чашка на його улюбленому столі») — 3203 лайки. Її біла нога з гладкою шкірою, перекинута через його масивну ногу з вузлами і чорними шрамами серед ворсу і візерунків ліжника («Улюблений ліжник баби Уляни») — 6004 лайки. Його широкоплеча постать на тлі заспаного неба і завіси туману над плесом («Любов у ритуалах») — 3113 лайків. Відбиток її помади на його грудній клітці, поораній опуклими слідами («Поцілунок у серце») — 3987 лайків. Його спотворена голова, втиснута в подушку, із заплющеними очима — відразлива і беззахисна водночас («Усе знову, як раніше») — 3458 лайків. Перефотографована стара чорно-біла фотографія, де хлопчик у куцих шортиках простягає руку по щось схоже на булку з маслом, запропоновану жінкою в бавовняному халаті на подвір’ї одноповерхового будинку («Повернення спогадів. Повернення додому») — 3245 лайків.
Щодня все нові й нові фотодокази. Неспростовні, правдоподібні і достовірні свідчення неймовірної історії.
Його велика фігура на лісовій стежці серед тонких стовбурів сосон, він пестить собак, які ластяться до нього, махаючи хвостами, відео, тривалість — 1 хвилина 22 секунди («Життя набагато неймовірніше, ніж будь-яка література») — 2402 лайки.
До деяких фотографій — Ромині рефлексії на кілька абзаців. Ці зазвичай отримують не так багато уваги, бо потребують довшого часу для ознайомлення. Але її це не надто розхолоджує.
Сірий дощовий день за вікном — і розповідь про час, проведений нею без нього і без знання про його долю.
Його постать, яка з видимим зусиллям, дуже-дуже повільно, накульгуючи, небезпечно й кумедно погойдуючись, просувається їй назустріч стежкою — і текст про довгі місяці зусиль, які здавалися марними.
Зняті за допомогою дзеркала його посмугована шрамами м’язиста спина і звивистий, схожий на виноградну лозу, шрам на її спині — і поетична ода любові.
Лісовий мурашник, всипаний сосновими голками, — і розповідь про те, як у дитинстві він годинами досліджував комашині королівства, втікаючи з дому і забуваючись.
Люди, які пишуть коментарі під фотографіями й оповідями, дуже швидко здаються рідними. У кожного свій характер: з кимось Романа пережартовується, для когось має особливий теплий тон, комусь відповідає з надмірною обов’язковістю і докладністю. Вони всі разом обговорюють політику, почуваючись згуртованими, почуваючись однодумцями. Критикують владу. Цькують недалеких і зманіпульованих, якщо таким трапиться забрести на Ромин профіль. Підбадьорюють одні одних, повторюючи, як заклинання: поки є такі, як ми, поки ми є одні в одних — все буде добре, все буде дедалі краще.
Однією з їхніх із Чоловіком рутин стає звичка обговорювати коментарі. Романа радиться з ним, яке фото вибрати. Запитує його думки, чи вдалий підпис вона придумала. Переповідає деталі суперечки. Або смішний анекдот, яким поділився хтось із друзів. Чоловік уже впізнає багатьох із них. Часом і сам просить її розповісти. Запитує: яке продовження мала дискусія? Такий-то приходить до нас у коменти?