Амадока

І як астма? — запитав Богдан.

Ви знаєте, відступила, — її очі здавались удвічі більшими крізь скельця окулярів — ніби домальовані на обличчі. — Нападів майже не стало. Тут же сосни, чисте повітря. Не те, що в місті. Але напади повернулися, коли Тоня запросила до себе цю пройдисвітку.

Круглолиця стара з коротким попелястим волоссям і руками, всі тріщинки й зморшки на яких були чорними від землі, охоче проводила гостеві екскурсію. Вони стояли на ґанку будиночка, розташованого навпроти високого тину, що оточував подвір’я і двоповерховий будинок зі стінами вохристо-помаранчевого кольору. Одразу за хвірткою височіла восьмиметрова ялина.

Богдан знайшов потрібний йому дім набагато швидше й простіше, ніж міг собі уявити. Приїхавши маршруткою до Пороскотня, він рушив у бік дач, які тут називали Ближніми Садами, і заходив по черзі до кожного кооперативу, обережно розпитуючи зустрічних. Він одразу знайшов безліч свідків. Сила людей звернула свою увагу на химерну парочку. — Жінка доволі звичайна, зате чоловік — як із фільму жахів. Ну й чудовисько. Такого побачиш — заснути не зможеш. Я й не могла. — Та чого ви, трохи пожувало життя бідолаху. Не варто перебільшувати. Може, пив забагато. Видно, неможливо з таким виглядом вижити в місті, ось вони сюди і приїхали. Щоб заховатися від чужих очей.

Здавалося, тут не було нікого, хто би їх не бачив, не зустрічав. Хто не спостерігав би за ними зблизька або звіддаля, не перетинався з ними випадково в лісі. Один чоловік, який підбирав в околиці бездомних собак, розповідав, що його пси реагують на виродка в особливий спосіб. — Їх до нього, — казав він, — притягує — вони перестають зважати на мої крики та свист, на команди, і кидаються ластитись до потвори. — Інший чоловік, який стояв поруч і все це слухав, втрутився і ствердив, що бачив на власні очі, як той ненормальний розкидав у лісі отруєні кістки — от тому й загинула така кількість собак протягом останніх місяців. (Насправді отруєні кістки розкидав якраз цей пенсіонер, але йому здалась дуже зручною ця нагода перевести стрілки, щоби вкотре відбити від себе підозру сусіда-собачника.)

Багато хто стверджував, що парочка займається якимись сексуальними неподобствами: з дому часто лунає звіряче ревіння, крики. Щось гепає, б’ється, хтось виє, голосить, плаче. — Він її б’є так сильно, що я вже безліч разів збиралась викликати поліцію, — сказала жінка в ґумових рукавицях і з секатором у правій руці. — Може, це вона його б’є, — сказала її свекруха, підв’язуючи баклажани (спеціяльний сорт — із білою шкіркою). — З усього видно, що це вона головна. — А взагалі, — порадив дядько на скрипучому велосипеді і з вудкою, — ви краще сходіть до їхньої сусідки Юлії Юріївни, яка живе навпроти. Вона багато років дружила з Антоніною Борецькою. Ми їх називали Королевами Помідорів, бо вони плекали стільки найкращих сортів! Ділилися тільки поміж собою, більше ні з ким. І були ближчими одна з одною, ніж із власними чоловіками. Недаремно Михайло знайшов десь оцю пройдисвітку, — прозвучали слова, що передували багатозначному підморгуванню.