Таємний посол. Том 1
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3996-5
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Таємний посол. Том 1». Краткое содержание книги:
До видання увійшли перша і друга книги тетралогії.
— А я відробляю батьків борг, — сказав Реджеп, молодий довгорукий чолов’яга, і сплюнув набік. — Як запрігся з п’ятнадцяти років, то й до цього часу… і, думаєте, той борг зменшується? Аякже! Женився — мусив позичити у Гаміда знов. Кожної зими, щоб не здохнути з голоду, позичаю теж… і так без кінця. Хай шайтан забере таке життя і самого Гаміда! Кажуть, біля Ешекдагу знову з’явився зі своїми хлопцями Мустафа Чорнобородий… Плюну я на все та піду до нього!
— Ти здурів, Реджепе! Шайтан скаламутив твій розум, нещасний! Дізнається про це Гамід — пропала твоя голова, — зашипів Юсуп і люто крикнув на невільників, що, скориставшись розмовою, зупинилися. — Крутіть коток, прокляті собаки! Нічого тут прислухатися! Брудні свині!
Невільники знову налягли грудьми на перекладини. Заскрипів коток, забрязкотіли кайдани. Але в цю мить знадвору долинув пронизливий крик. Усі кинулися до дверей.
По дорозі від Аксу щодуху мчала дівчина з кошиком у руці. То була Іраз, донька Бекіра. Її доганяв Осман і намагався зловити за довгий білий шарф, перекинутий у дівчини через плече. Позаду їхав на коні Гамід і щось кричав сміючись.
Бекір розштовхнув плечем товаришів і побіг назустріч. Хоча Осман мав зброю і на голову був вищий за Бекіра, олійник налетів на нього, мов яструб, і зацідив кулаком у вухо. Іраз вирвалась із рук охоронця і вскочила в гурт людей.
Ошелешений нежданим нападом, Осман спершу розгубився. На його круглому ситому обличчі промайнув подив. Та враз охоронець налився кров’ю і накинувся на Бекіра з нагайкою. Посипалися градом важкі удари.
— Стривай, Османе, — спинив його Гамід, під’їжджаючи на красивому коні. — Я хочу поговорити з Бекіром. Облиш свій нагай!
Осман, кленучи все на світі, відійшов убік. Бекір теж не хотів залишатися в боргу і бажав своєму кривдникові звернути шию, здохнути, як паршивому собаці, або підхопити десяток щонайгірших болячок.
— Та замовкніть, дияволи! — гаркнув на них Гамід, злазячи з коня.
Бекір рушив до олійниці. Гамід не відставав од нього.
— Я не знав, що в тебе така гарненька донька, Бекіре, — сказав Гамід. — Скільки їй років?
— П’ятнадцять, ага, — відповів похмуро Бекір.
— Ти міг би давно позбутися боргу, коли б послав її в замок на роботу. Вона могла б чесати вовну, прясти або слугувати в гаремі…
Вони зупинилися на горбочку.
— Йок! Йок![53] — вигукнув Бекір, рвучко повертаючись обличчям до спагії. — Не чіпай її, Гамід–бею! Вона ще молода, з неї вистачає роботи вдома. У мене хвора дружина…
Але Гамід наполягав на своєму.
— Ти вже багато років відробляєш позичку, яку взяв на будівництво хати, Бекіре, а борг не зменшується, бо, крім того, треба ще їсти й пити… А так ти заразом позбувся б його, як болячки! Подумай!
— Я сам відроблю тобі свій борг, Гамід–бею! Я працюватиму ще два роки, але доньки в замок не пошлю! То місце не для молодих дівчат!
Гамід спалахнув.
— Думай, що мелеш, Бекіре! — вигукнув роздратовано. — Однак рано чи пізно муситимеш послати її до мене. Борг давно прострочений… Ну, чого упираєшся? Одумайся!
— Ні, Гамід–бею, цього не буде! — рішуче відповів Бекір. — Усім відомо, що дівчат, які слугували в замку, ніхто не бере заміж! Невже ти хочеш зробити нещасними зразу чотирьох людей: мене, мою дружину, доньку і її жениха Ісмета?
— Поганий собако! — верескнув спагія. — Ти ще пожалієш! Я не забуду цих слів!.. Паршива свиня, смердюча гієна, як ти смієш базікати про свого господаря?.. Даю тобі тиждень для сплати боргу! Якщо не сплатиш чи не відробиш разом зі своєю дружиною і дочкою, я викину тебе з хати і вижену з Аксу!
— Ла хавла![54] — підняв догори руки Бекір. — Хай буде те, що має бути! Але дочки я тобі не віддам! Візьмеш її тільки після моєї смерті, Гамід–бею! Це моє останнє слово!
Бекір сказав це так рішуче, що всі з подивом глянули на нього. До цього часу він ніколи ні в чому не суперечив ні Гамідові, ні його охоронцям, що ні на крок не відступали від хазяїна. Тому Гамід, вважаючи його за розумного і досвідченого олійника, настановив старшим над іншими батраками і невільниками. Виконував він свою роботу старанно, і Гамід був ним задоволений. А зараз просто не можна впізнати Бекіра — очі палають, кулаки стиснув, скажи йому ще слово — так і вчепиться в горлянку!
Гамід нічого не відповів. Тільки пильно глянув на Іраз, що визирала з–за плечей олійників, мов злякане звірятко, скочив на коня і погнав чвалом. Осман поколивав слідом.
53 Йок (тур.) — ні.
54 Ла хавла (тур.) — ідіома, що приблизно дорівнює вислову: «На все воля Божа».