Таємний посол. Том 1
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3996-5
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Таємний посол. Том 1». Краткое содержание книги:
До видання увійшли перша і друга книги тетралогії.
Гамід і Ферхад схопилися з місць, перелякано закричали:
— Назад! Назад!
— О Аллах екбер[48], врятуй їх!
Дівчата побачили барса — зупинилися. Пронизливий зойк забринів смертельним жахом. Дівчата кинулись назад, але менша спіткнулась, упала під ноги подрузі, й обидві покотилися по землі.
Барс не довго роздумував, на кого нападати. Звичайно, на того, хто тікає, а не на того, хто рішуче чекає нападу. В повітрі промайнуло його плямисто–жовте тіло.
На галереї заверещав Гамід. Ферхад перехилився через поручні вниз і теж витиснув з горла хрипкий дикий крик.
Арсен не встиг обдумати своїх дій. Якась внутрішня нестримна сила метнула його вперед, коли звір був у повітрі. Тіла зіткнулися. Удар — і барс покотився по землі. Та за якусь блискавичну мить звір уже схопився і, зрозумівши, що йому не уникнути сутички з нападником, кинувся на нього. Паща звіра люто ошкірилась. Хижо блиснули гострі ікла.
Арсен простягнув уперед сковані кайданами руки. Барс, замість того щоб учепитися зубами й пазурами в живе тіло, ударився грудьми об холодний метал. В ту ж мить ланцюг обкрутнувся навколо його шиї, щосили здавив горло.
Звір дико заревів, заборсався, намагаючись пазурами дістатися до ворога. Щоб не дати йому змоги порвати груди, Арсен подався назад. Барс захрипів, забив задніми лапами об землю. Передніми рвав ланцюг, але визволитись із петлі не міг. Вона все дужче врізувалась йому в шию. Барс робив відчайдушні зусилля, щоб дотягнутися лапами до грудей людини. І коли це йому щастило, з одягу летіло шмаття, забагрене кров’ю.
Та Арсен уже не відступав. Напружував усі сили, щоб якнайдужче затягнути металеву петлю.
Хряснули кістки. Звір завив од болю і замовк. Опустилися передні лапи. З пащі перестало вириватися важке хрипіння. Тіло хижака обм’якло, обважніло.
Та переможець все ще боявся послабити зусилля: барс — живучий звір. Навіть напівзадушений, він може в останню мить завдати противникові смертельного удару.
Нарешті руки самі не витримали нелюдського напруження. Ланцюг розімкнувся на здавленій шиї звіра, і мертвий барс упав на землю.
Знесилений, важко дихаючи, Арсен обіперся спиною об стовбур горіха. Перед очима пливли жовті кола, ноги тремтіли. Хотілося впасти і забути про все.
Але змушений був стояти: до нього наближалися дівчата. Попереду — старша, позаду — молодша. Як погано не почував себе, все ж не міг не відзначити, що подібної красуні, як ця, передня, йому ніколи в житті не доводилося зустрічати. Вона мала не більше шістнадцяти років — той вік, коли дівчина, особливо на півдні, розквітає пишним квітом. Легке сіре вбрання окреслювало її струнку постать. Обличчя довгасте, ніжне, ледь покрите легким весняним загаром. Затінені рясними чорними віями очі здавалися і синіми, і темними одночасно.
Дівчина зупинилася за кілька кроків і, все ще здригаючись від страшного потрясіння і навіть забувши, що стоїть перед чужим мужчиною з відкритим обличчям, тихо промовила:
— Дякую. Ти врятував нас, батире!
Арсен помітив, що, крім вдячності, в її погляді промайнув подив і прихована відраза, і йому до сліз стало соромно за свої брудні руки з велетенськими пазурами, за нечесані, збиті в ковтюхи патли, за подертий одяг і важкий дух, що йшов од його давно не митого тіла. Він ще не звик відчувати себе річчю в руках іншої людини, а тому не міг допустити думки, що ця дівчина та її подруга дивляться на нього не як на людину, а як на тварину, що належить їй чи членам її сім’ї.
Вона стояла перед ним і дякувала за порятунок, а він охоче провалився б крізь землю, бо усвідомлював, яким нікчемним, бридким і навіть огидним здавався дівчині, хоч захистив її від смерті.
— Я радий, що все скінчилось для вас так щасливо, джаним[49], — сказав хрипко, з трудом підбираючи від хвилювання і слабості турецькі слова. — А для мене…
— Для тебе теж, — сказала молодша дівчина. — Скажи йому, Адіке!
— Безперечно,— задумливо промовила синьоока. — Хатче правду каже. Хатче — батькова пестунка, улюблениця нашого хазяїна. Вона попросить — і ти станеш вільний.
— Ну, це ще побачимо, — похмуро відповів Арсен. — Хазяїн, мабуть, думає інакше…
Внизу рвучко розчинилися двері — вискочив переляканий Осман, а за ним вибігли Гамід і Ферхад. Товсте одутле обличчя спагії посіріло від страху. Він кинувся до Хатче, обняв доньку.
— Хатче, дорога моя, ти жива? Слава Аллаху, що урятував тебе!
— Це він урятував нас, таточку, — і дівчина показала пальцем на невільника. — Цей нещасний…
48 Аллах екбер (тур.) — великий Аллах.
49 Джаним (тур.) — мила, дорога. Це слово вживається у звертанні як до жінки, так і до чоловіка.