Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Майже ніколи не навпаки - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Майже ніколи не навпаки

Электронная книга - «Майже ніколи не навпаки». Краткое содержание книги:

…Усе нарешті знаходить своє місце в призначеному часі та просторі… Сімейна сага Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки» за формою, майстерністю та глибиною викладу не поступається її найвідомішому роману — «Солодка Даруся», який визнано найкращою художньою книжкою останнього українського 15-річчя. Зачарований бездоганним стилем нового роману читач дещо спантеличений гіркою логікою викладених подій. Лише на останніх сторінках книги він знайде відповідь, чому так сталося в першій новелі «Чотири — як рідні — брати». А «Гойданка життя» остаточно переконає, що майже ніколи не є навпаки. Бо не могло бути інакше… Теза письменниці про те, що «важить не час, а людина в обставинах часу», розкривається через драматичну історію кількох гуцульських родин часів Австро-Угорської монархії, Першої світової війни та першої третини XX століття. Великі пристрасті звичайних людей, легке марево містики, «багатоярусний» сюжет, ненав'язливі роздуми над вічною дилемою Любові — Ненависті, Гріха — Спокути, дивовижне мовне багатство — ці неодмінні атрибути стилю Марії Матіос спонукають до глибокого думання, неприхованого захоплення й викликають потребу занурюватися в багатоликий і колоритний світ письменницької уяви й реальних знань. Кожен персонаж цієї небуденної драми має беззаперечне алібі, неопротестовану правду і власні суди честі. А отже, має право чинити так, як не можна передбачити жодною логікою чи писаним законом. Закони честі вступають у суперечку із законами серця. І тому майже ніколи не є навпаки. А є саме так…
1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42
Перейти на страницу:

У хаті пахло теплом і домашнім їдлом.

Усе, як до війни.

Але щось було й не так, бо чого б то Теофілі стояти майже наструнко, а не впасти чоловікові на груди, та не заплакати з радості?

І до чого тепер посеред хати сокира й потертий пастуший батіг із коров'ячим мотузом?

Чи вони, сараки, ще не відвикли, що фронт давно пройшов і їм нічого не загрожує?

Чи минулий страх сильніший за теперішню радість?

— Фільо! — рушив Грицько від порога до жінки. — Фільо, я вернувся з войни живий, а ти… — Кейван не встиг закінчити думку, як Теофіла впала перед ним навколішки і, обхопивши руками коліна, вперше заговорила:

— Убий мене, Грицьку! Зітни мені голову або задуши… але я не вборонилася… не вборонилася я, Грицьку… — та з тими словами й простягнула йому до рук сокиру.

Не роздумуючи, Грицько вовком шугнув до колиски.

В розгойданій старосвітській колисці, потемнілій від часу, подекуди поточеній шашелем, на Кейвана сопіло двійко діточок. З виду було їм десь рочків до двох. Одне дитинятко, розбуджене різким рухом, нараз закліпало сонними очима й завовтузилося, намагаючись виборсатися з-під покривала. А друге спало, як у мами за пазухою, леда всміхаючись солодкому сниву кутиками уст та смішно ворушачи бровенятками.

Пополотнілий Грицько, не проронивши жодного слова, одним рухом зірвав колиску з прив'язі й щосили гепнув нею об підлогу.

Колінкуюча Теофіла миттєво зірвалася на ноги й усім тілом упала на розгойдану колиску, затуляючи собою дітей.

Амбросій, прикривши обома долонями рот, забився за припічок, і тільки тонко хрипів ізвідти:

— Тату, не вбивайте маму… тату… не вбивайте…

Жінка лежала долілиць на колисці — а чоловік бив її залізними руками.

Люто.

Мовчки.

І вона підставляла під удари непокриту голову.

Залізна рука відривала Теофілу від двох живих клубочків — а вона, намертво обвивши дітей руками, лише підставляла під удари голову, і збожеволілий Грицько несамовито рвав її розплетене волосся, що жабуринням намотувалося на руки.

Кров ішла Теофілі ротом і носом — і вона харкала кров'ю в рукав сорочки, не приймаючи рук від колиски.

Нарешті, втомившись від побоїв, Грицько сів на припічку й притягнув до себе старшого сина.

— Де Маковій і Хризонт? Де Танасій? Прокіп? — підвів синове підборіддя.

— У вуйни Анни, — схлипнув Амбросій, а далі забився плачем у татові груди.

— Курва дошка ваша була! — вдарив дитину Кейван і підійшов до Теофіли. — Вставай! Я хочу знати! — сіпнув її за розірвану сорочку…

…УЖЕ ТИСОВА РІВНЯ мовчки змирилася з третім, але таким самим нахабним від початку війни пришестям окупаційного війська на свою землю,

уже відчитала молитви за трьома забитими насмерть жидами і розгребла руїни спалених ворогом домівок,

поприбивала ногами пилюку від розграбованого збіжжя й фуражу,

ще раз умилася слізьми від образи й лютості,

і тепер рахувала на пальцях, чи це, третє, пришестя буде таким самим недовгим, як два перші, чи тільки коротким, але незмінно жорстоким.

Перший раз русаки стали в цім краю постоєм лише на шість неділь — від вересня до середини жовтня. Проте цього було достатньо, щоб лишити по собі багато зла й сліз.

Через рік, коли фронт ходив туди-сюди, як ґаздинька без чоловіка, російське військо тримало тут оборону цілий рік і ще трошки.

І ось коли в червні 1916 року чужинець прийшов у Тисову Рівню втретє, його сахнулися навіть діти.

…ТЕОФІЛА З СЕСТРОЮ Анною підгортала в городі картоплю, трійко її старшеньких хлопчиків — Амбросій, Маковій і Хризонт — неподалік пасли корови, а меншенькі — Танасій і Прокіп — бавилися поруч, коли на безмовній сільській дорозі закурило пилюгою з-під численних кінських копит, а довколишня тиша заповнилася багатоголосим чужим шварґотінням.

Кейванова знала, що так у село вже двічі вступав тільки чужинець.

— Знов! — крикнула Теофіла, кидаючи сапу між картопляні ряди, й боляче сіпнула Анну за оголений лікоть. — Тікаймо в пивницю, — штурхала переляканих дітей. — Лише скоренько.

Поки всі семеро прибігли на подвір'я, там уже напували коней двоє вояків.

— О! — сплеснув руками один із них, побачивши перед собою переляканих і задиханих жінок. — О! Ти! — ласо всміхнувся й поманив пальцем до себе Анну.

Він був молодий. Років, може, з так, як Теофілі. Чорний, ніби вкрита пилюкою чорна смола. Густе кучеряве волосся вилося йому з-під легкої шапки-кубанки, а тонкий стан був підперезаний широким шкіряним паском поверх довгого темно-синього суконного строю без ґудзиків, схожого на халат, бурку або кунтуш. Краї запанахані один за другий. З-під цього дивного убору виднілася темна сорочка й такі ж штани. При боці чорного вояка гойдалася шабля у піхвах. І сам він погойдувався з п'ят на пальці, ніби підбирав такт до розмови.

1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)