Попіл снів
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Український письменник»
- ISBN: 5-333-01210-5
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Попіл снів». Краткое содержание книги:
Працівникам прокуратури, міліції і Служби безпеки України доктор Аля (так звуть жінку-генерала) повідомляє, що з надзвичайно секретного «наукового» об'єкта (він підпорядкований таємним службам Москви, тому про нього в Києві не знало навіть колишнє Політбюро) зник піддослідний, майор авіації Чуйко, наділений страхітливою здатністю вбивати всіх, хто йому присниться. Доктор Аля в паніці. Вона втекла зі своєї дачі саме сюди, сподіваючись, що радіаційний захист на пульті саркофага якоюсь мірою може вберегти її від всепроникаючої енергії мозку майора Чуйка. Та це не порятунок. Майора треба негайно знайти, затримати. Інакше може статися катастрофа.
12
Іван Трохимович вдавав перед доктором Алею надмірну стривоженість тільки для вигляду, з природної своєї делікатності. А так… Усе, що він почув, схоже було на дитячу казочку… який сон, які вбивства? Тут від мафій та від рекетирів дихнути не можеш, беруть за горло вже не тільки міліцію, а всю незалежну державу Україну, а вона з своїми малахольними пацієнтами! Панікує дамочка… Ну, розбіглися, ну, дамо сигнал, переловимо, зберемо докупи… Експериментуй собі… Фінансуваннячко в неї — дай Боже! Хто це їй? Горбачов? Чи ще Брежнєв? А перепустка «Везде!», підписана Андроповим, — це ж не генсек Андропов, генсеки таких перепусток не підписували, отже? КДБ? Дамочка засекречена? Ну, це не дивина! Скільки в нас того добра тепер виявляють і народні депутати, і «зелений світ», і червоні слідопити… Тільки під воєнними аеродромами та полігонами — мільйон гектарів чорнозему! Більше семисот військових заводів і конструкторських бюро, закритих інститутів, лабораторій… Ціла держава! Доктор Аля з десятком своїх шизиків — крапля в морі…
Генерал віддав необхідні розпорядження, взявся за інші справи. Йому випало новорічне чергування по міністерству, так що однаково не підеш додому, треба стирчати в кабінеті. Якось випадало так, що на його чергування припав і Чорнобиль, і конфлікт ОМОНУ з афганцями, і сутички міліції з мітингуючими, і ота ніч, коли в Кремлі об'явилося ГКЧП і коли союзний міністр Пуго прислав шифровку…
Люди в сорочках народжуються, а Іван Трохимович, мабуть, в міліцейському мундирі, та не в простому, а стопудовому, як бронежилет.
Коли йому раз і вдруге подзвонила доктор Аля, він віджартувався, і все ніби минулося, але вона подзвонила і втретє, розмовляла з ним крізь зуби, вже й не «дама, приятная во всех отношениях», не академік і не генерал, а якась київська міщанка: що робить уся ваша міліція, куди вона дивиться і куди дивитеся ви, генерале?.. Знайди їй цього льотчика і піднеси на блюдечку! А коли спитав, як їй дзвонити, — короткі гудки. Винокурові генерал не дзвонив: соромно було визнавати свою поразку перед безпекою. Ті завжди кепкували з міліції: що там мільтошки можуть знати? Тільки КДБ знає все!
Він викликав свого помічника майора Скирду і дав завдання зібрати всі відомості про Центр по боротьбі з епізоотіями, де директором академік Фіалка Алевтина Дмитрівна, а тоді з'єднати його, генерала, з цією вченою дамою.
Маслакуватий Скирда пригорблено відкозиряв і щез у приймальні. Пішов по сліду. Іван Трохимович вдоволено усміхнувся: Скирду знайшов колись він сам, із старшин той біля генерала виріс до майора, але й було за що: помічник бачив на сім сажнів під землею, а нюх у нього був не від Києва до Лубен, як співається в пісні, а від Києва до Владивостока і навіть далі.
Однак цього разу Скирда потрапив у цугцваг, тобто ні тпру ні ну! За годину він став перед генералом з ошалілими очима і прохрипів:
— Іване Трохимовичу, такого Центру в Києві в наявності нема!
— Ага, нема? А ти розкажи мені, розкажи, як нема, чому нема і куди той Центр подівся?
— Значить, так. Довідкова служба не знає нічого — це ясно. Наші хлопці, які знають усе, ніколи не чули. Кабінет міністрів… Там, ви ж знаєте, ніяк не вкомплектуються, ніхто й говорити не хоче… Пішов я по науці. Ветеринари, мікроби, сказ, чумка… Вивели мене на доктора наук зі сказу лисиць. Знайшов його аж на дачі… Ну, він веселий такий, а як я став йому набридати, пригрозив розбити на моїй голові бокал із шампанським!
— Бокал, може, й розбив би, та без шампанського, — посміявся Іван Трохимович. — Де тепер візьмеш шампанського? Студенти все повипивали… А з завтрашнього дня ціна буде така, ш, о й міністри не зможуть пити. І що ж цей доктор?
— По-перше, такого Центру не було й нема в Києві. По-друге, таку назву могла вигадати тільки міліція, ну, він там ще проїхався по нас, повторювати не буду. По-третє, ніяких академіків з квіткової клумби на Україні не було, немає і не буде… Ну, й ще дещо додав…
— Та про додатки я здогадуюсь. Пройшов од постового міліціонера до генерала, то додатків наслухався, і вставних слів та речень, і… Ну, а телефон ти розкопав?