Попіл снів
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Український письменник»
- ISBN: 5-333-01210-5
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Попіл снів». Краткое содержание книги:
Працівникам прокуратури, міліції і Служби безпеки України доктор Аля (так звуть жінку-генерала) повідомляє, що з надзвичайно секретного «наукового» об'єкта (він підпорядкований таємним службам Москви, тому про нього в Києві не знало навіть колишнє Політбюро) зник піддослідний, майор авіації Чуйко, наділений страхітливою здатністю вбивати всіх, хто йому присниться. Доктор Аля в паніці. Вона втекла зі своєї дачі саме сюди, сподіваючись, що радіаційний захист на пульті саркофага якоюсь мірою може вберегти її від всепроникаючої енергії мозку майора Чуйка. Та це не порятунок. Майора треба негайно знайти, затримати. Інакше може статися катастрофа.
— Відстань! — крутнула вона головою. — Іди до своєї доктора Алі!
— Тю, дурна! Та вона стара! Сорок вісім років. В матері мені годиться.
— Паспорт показувала?
— Навіщо паспорт? Так розповідала. Робити ж нічого. Я лежу весь у трубках і присосках. Вона прийде, сяде і говорить, говорить, говорить. А то приведе з собою одноокого генерала. Пірат такий і мракобіс. Не говорить, а пищить, а гад — яких пошукати! Той і собі говорить, говорить… А я сплю… Ти такий фільм «Сталкер» бачила?
— Одчепись!
— «Сталкер», питаю, бачила? Нам в Афганістані привозили. Засекречений чи заборонений, вже не згадаю, а туди везли. Ну, бойовий склад, сама знаєш… Який «Сталкер»? Яке кіно! Прилетів живий, знайшов що випити — ось тобі й усе кіно! А я подивився разів зо три. Ніхто не дивиться, а я прийду і кажу механікові: «Ану, сержанте, крутони ще раз отих апостолів!» Він і крутить. Там оті апостоли, що біля Ісуса Христа лежать в саду і сплять. Він ходить, а вони сплять. І Юда, той, що Христа продав, спить.
Він не відходив від Галки, гладив її коси, роздумливо, мовби сам до себе, казав:
— Апостоли, значить, сплять у цім саду, забув, як він зветься, ну, це ж давно було, дві тисячі років тому, а сьогодні у нас тут після Чорнобиля, чи що, троє чудиків з такими головами, як у того московського генерала, тиняються, тиняються, бродять, блукають і говорять, говорять… Ті сплять, а ті говорять… Ті…
Він раптом замовк, обняв Галку за плечі, підвів з підлоги, наблизив до її лиця знекровлене обличчя, прошепотів:
— Ти мене чуєш. Галко? Ті говорять, а ті сплять. І Юда спав, а тоді прокинувся і продав Христа… А я не прокидався, а… Казав же тобі? Ну, казав?
— Ну, що ти казав? — спробувала випручатися з його рук Галка. — Що ти там таке казав? П'яний ти весь, ото й казав!
— А про матір казав? Що матір свою вбив, казав? Спав і вбив. Як Юда. Гірше Юди, бо той прокинувся, а я не прокинувся…
Він притиснув Галку до себе і заплакав, і вона теж заплакала від переляку, співчуття, жалю.
— Ну, що з тобою, Васю? — розгублено шепотіла вона. — Що вони з тобою зробили? Не треба про себе такого, хіба ж можна таке? Гріх і вимовляти, а ти… То все неправда, Васю. Ти просто п'яний, і все… Ну, Васю!
— Який я там у чорта п'яний! — Він спробував пройтися по кімнаті, але було тісно, натикався то на стілець, то на ліжко, то на стіл. — Пили з цим Славою, пили, він розхвалював, яка знатна горіхівка, а воно хоч би тобі що…
— Та трепло той Слава! Дівчата вже його знають, так вони самогонку компотом з сухофруктів розбавили, а йому сказали: горіхівка. Він і радий!
— А в тебе нічого не знайдеться міцнішого? Щоб шалдабахнути мене по кумполу і забити памороки!
— Куди тобі міцніше? Тебе й так — хоч замість галстука зав'язуй!
— Мені треба шарахнути по кумполу, щоб не спати. Доктор Аля глушила мене уколами, — знаєш? — як жигонуть — півдня наче плаваєш, а голова як пустий гарбуз… Бачила мою голову?
— Та бачила. Обголили тебе — наче з дурдому.
— Де я був, там, Галко, страшніше за дурдом! Дай руку! Спробуй, які в мене дірки в голові!
— Ой лишенько! Що ж це таке? Васю! Хто це тобі?
— Доктор Аля, доктор время…
— Та що ж це за звірі такі? Навіщо?
— А для екології! Чула про екологію? Всі про неї долдонять! Кар'єру роблять. А мені доктор Аля дірки в черепі — для екології. Щоб вільна циркуляція, значить… Дай мені руку, Галко! Не відпускай мене від себе…
— Та я ж не відпускаю… Ось приготую щось… Тобі ж треба їсти, а то ти он який кволий…
— Ну, я нічого… Все на місці… Я, знаєш, тільки оклигаю після її укольчика — зразу зарядочку космонавтів! Ей, ти куди?
— В погріб. Капусти, помідорів… у мене ж усе своє… Тепер якби не город, то хоч здихай… Бо зарплата ж яка?
— Я з тобою!
— Та ти посидь. Чого тобі гнутися там… З отакою головою…
Він узяв Галку за руку, глянув їй в очі, сказав тихо:
— Галко, ти нічого не зрозуміла. Я ж сказав тобі: не відпускай мене й на секунду! Це вже хіба накачаєш самогонкою до безпам'яті, та й то ще не знаю… А так… Ось слухай… Сказав тобі про однорукого генерала з Москви? Сказав? Ну, то я його повісив!
Вона затулила йому рот долонькою, перелякано озирнулася: чи не почув хто-небудь!
— Що ти верзеш, Василю! Мовчи! Нащо ти на себе таке?
— А ти послухай, послухай… Їхав я сюди електричкою… З Києва… У вагоні порожньо. Четверо чудиків ріжуться в карти., цмулять самогонку, давали й мені — не схотів… Сів я на сусідню лаву, сиджу біля вікна, дивлюся… Ті четверо ляпали, ляпали картами, тоді один каже, ану, каже, підставляй, я тобі хлюпну! Другий підставляє йому стакана… Електричка його трясе, стакан, знаєш, так мов пливе до посудини, з якої в нього булькне… І тут я заснув… Заснув, і сниться мені… Ну, довгий сон снився, Галко, дуже довгий… І Афганістан, і як ми поїхали в гості до вертолітників, і як палили вогнище, підсмажували там барашка, і як полкаша нас пригощав, і як річка шуміла, гірська, знаєш, серед каміння, воно кругле, слизьке, облизане водою, і як з того берега став стрибати по камінню московський безокий і безрукий генерал, ми йому махаємо: вертайсь, котись ти від нас! — а він стриб та постриб, тоді я дістаю з кишені якусь синю поворозку з овечої шерсті й кажу йому: стрибай, стрибай, а в мене поворозочка є! Ну, він ближче — я йому ту поворозочку на шию, як намисто! Він регоче, ми регочемо… Ну, оце таке… А я вже знав після доктора Алі, що це значить! Страшно мені стало, бо ота поворозочка значила: я генерала повісив!