Попіл снів

— Васю, не вигадуй!

— А ти слухай, слухай… Сіло воно ще при народженні і сиділо тихо, може б, так і просиділо, якби я не став льотчиком та якби… З Афганістану тоді мене відкликали (ну, незабаром і всі війська вивели) на нову техніку. Випробовувати, освоювати, ну… Ото й до вас тоді прислали — для зміцнення здоров'я перед тим… Поїхав я від тебе, почалися польоти, машини — звірі, рвуться прямо в космос, тридцять кілометрів уже не стеля, не межа, давай далі, може, й усі сорок, це вже хто з нас кого перестрибне… Сорок кілометрів — уявляєш? Це скільки тут? До Чорнобиля?

— До Чорнобиля, мабуть, трохи далі, а до Бородянки або й до Тетерева — саме так. Може, й до Фастова.

— А я ще п'яний тоді від тебе був, з голови мені не виходиш, рвуся в самий космос, в чорноту, до зірок, а ти ще вище, понад чорнотою, понад зірками…

— Васю!

— Ну, кожному світить своє сонце і своя зоря! Так ото й пішло, на розборах польотів тільки й чуєш: майор Чуйко, майор Чуйко… А тоді я забрався вже й… І там мене ушкварило! Може, в оці три точки… У всіх одна маківка, одна, значить, частка енергії, а мені втричі відміряно… Вдарило мене, нічого не пам'ятаю, як летів далі, як посадив машину… Оклигав ніби трохи в медчастині, все біле, всі білі, я теж увесь у білому, шу-шу-шу чую, а тоді — нічого… Доктор Аля сказала, що я тоді весь був не білий, а синій, як оцей мій мізинець на лівій руці. Бачила?

— О Боже! Що ж воно таке?

— Космос! Ввірвався в мене і почав буровити! Щастя, що відкрився в мені мовби клапан і все виходило… А так… Це вже доктор Аля знайшла… У нас в медчастині хто б це знайшов? І той одноокий генерал… Він для доктора Алі збирав усіх таких чудиків, як я… Тільки взнав, зразу прискочив, заграбастав мене ще синенького, як курячий пуп, в літак і до доктора Алі!.. А вже вона… В мене на правій ступні, на отій подушечці, що нижче пальців, таке, ніби кратер… Вороночка, і вся обшмалена: космос виходив, значить. А інакше — гаплик, прощай, Родіна!.. Ну, доктор Аля як почала ворожити над моїм кумполом, то воно заросло, як на собаці…

— Васю, хіба ж можна так про себе?

— Про себе можна… Я — то що? А от у голові в мене… Космос зарядив, а доктор Аля… Ти ж про відьом чула? Ну! Так усі відьми, зібрані докупи, це дитсадок і дитячі ясла! А доктор Аля…

— Чого ж ти її так звеш? Аля, Аля… Слухати противно.

— А як же я її зватиму? Доктор Фіалка? Це вона сама! Звіть мене доктор Аля. Ах, ах! І усмішечка, і голосочок, і… їй сорок вісім, мені двадцять вісім, а вона… я ж там лежав як? Цілий рік, вважай, один у боксі. Абсолютна ізоляція. Вся обслуга, лікарі, сестри, няньки-шманьки — все мовчить. Говорить тільки доктор Аля, ллється з неї, як вода. Та московський одноокий диявол коли прискакує. А я лежу сповитий, прикутий, недвижимий, лежу, як політичний труп… А вона мені… В оті дірки що вона понапихала? Які заряди? Який ще впустила космос? Я тепер, знаєш? Очі тільки заплющу і можу… Ну, що я можу? Пробував поїзд зупинити — став поїзд! Вовка в лісі стрів — швиргонув його вище сосен! Вову твого в санаторії бачила, як пришпандорив до його дружка Слави? Як патонівським швом приварив! А можу ж ще страшніше… Президентів убивати, королів, маршалів… Ну, і… До безокого я добрався, а доктор Аля… Кудись вона щезла, не знайду… Не бачу її і не знаю… Хто вона? І хто це мені в мій сон таке? Галко, не відпускай мене! Я знаю, в тебе добра душа. А в моїй голові… Там тепер усе перемішалося, добре й зле, не розбереш… І вони знають і гнатимуться за мною…