Серафіта

Чи він знищить його якогось дня, а чи ніколи не знищить його — те й те є фатальним кінцем для властивостей, без яких він не зміг би існувати. Чи світ — це своєрідне випробування, минуща форма, яка неодмінно зазнає руйнування? Чи Бог не буде непослідовний і безпорадний? Непослідовний: чи не повинен би він бачити наслідки, перш ніж проводити свій дослід, і чому він не поспішає нищити те, що колись він знищить? Безпорадний: чи варто було йому створювати недосконалий світ? Якщо недосконале створіння заперечує властивості, якими людина наділяє Бога, то погляньмо на це питання інакше: припустімо, що маємо справу з досконалим створінням. Ця ідея перебуває в цілковитій гармонії з ідеєю про надзвичайно розумного Бога, який не мав би ні в чому помилятися; але звідки тоді береться занепад, звідки береться відродження? Тож чи й справді досконалий світ незнищенний, а його форми ніколи не загинуть; невже світ не рухається ні вперед, ні назад, а кружляє по вічному колу, з якого він ніколи не зійде? Отже, тоді Бог залежатиме від свого створіння, а воно ж так само вічне, як і він сам: це примушує згадати одну з теорем, найбільш спрямованих проти Бога. Недосконалому світу властивий рух, розвиток, а досконалому — статичність. Якщо неможливо припустити прогресуючого Бога, не знаючи повних наслідків його творення, то чи існує статичний Бог, чи це не є тріумфом матерії, чи це не є найбільшим з усіх заперечень? При першому припущенні Бог занепадає через свою слабкість; при другому він занепадає через могуття своєї інертності. Отже, якщо будь-який розум доброї волі, пізнаючи й сприймаючи світи, стане припускати, що матерія сучасна Богові, то це означало б, що він заперечував би Бога. Змушені вибирати, щоб керувати народами, одну з цих двох сторін проблеми, цілі покоління великих мислителів вибрали саме цю. Звідси й догма про два принципи магізму, що прийшов з Азії до Європи у вигляді сатани, який поборює вічного отця. Але чи ця релігійна формула й незчисленні обоготворення, що випливають з цього, не є злочином образи божественної величі? Яким іншим ім’ям назвати віру, що уособлює Бога злом, яке вічно тлумачиться під кутом зору його всемогутнього розуму, але робиться це без будь-якого успіху? Ваша статичність доводить, що таким чином розставлені дві сили взаємно гасять одна одну.