Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія

— Все так, — згідно кивнув Оуен. — Це саме те, чого ми потребуємо. Ми — жертви долі. Нам потрібен ти, щоб видворити людей Джегана з нашої країни, а потім ти б вклав свій меч у піхви, і наш народ зміг би знову зажити спокійно і мирно. Ти потрібен нам, щоб дати свободу.

У вогнищі тріснуло поліно, і в повітрі закружляли, піднімаючись до неба, іскорки. Річард сидів, схиливши голову і склавши докупи кінчики пальців. Схоже, хлопець не почув жодного слова. Творець, як йому пояснити, щоб до нього нарешті дійшло? Загін Річарда дуже малий. Їм необхідний відпочинок. Йому самому треба тлумачити книгу. Вони повинні дістатися до місця, куди направляються… Але хоча б зараз його не мучать головні болі.

— Оуен, прости, — нарешті тихо промовив Річард. — Я не можу допомогти тобі і зробити те, чого ти від мене чекаєш. Але я хочу, щоб ти зрозумів: успіх моєї справи веде до успіху твоєї. І те, що я роблю, в кінці кінців, змусить Джеганя вивести свою армію з твоєї батьківщини. Принаймні, вони будуть ослаблені, і ви зможете їх знищити.

— Ні! — Скрикнув Оуен, мало не плачучи. — Його люди не підуть, поки ти не прийдеш і не… — Хлопець здригнувся. — Не вигубиш їх.

Саме слово «знищити» і все, що з ним пов'язано, викликало у Оуена нудоту.

— Завтра ми підемо своєю дорогою, — Річард вже не дбав про те, щоб виглядати ввічливим. — Ти підеш своєю. Бажаю тобі успіху у звільненні твого народу від Імперського Ордена.

— Ми ніколи не зможемо, — запротестував Оуен, зриваючись на ноги. — Ми не варвари. Ти і подібні тобі дикуни здатні вбивати інших і дати нам свободу. Мій народ вирішив, що я єдиний, хто може привести тебе. Ти повинен йти і битися, і принести свободу нашій імперії…